Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.
Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові до Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.
Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.
У моїй родині живе загальна улюблениця — кішка Ліза. Зараз я вже не уявляю, що її колись не було в нашому домі, що колись ми жили без Лізи, — такою важливою істотою вона для нас стала. Але ще кілька років тому ми не думали ні про яку кішку . Правда, я постійно просила у мами дозволу завести якусь тварину, але вона була непохитна. І от якось раз ми виявили в під’їзді крихітну грудочку, яка тикала усім у ноги, шукаючи до та захисту. Спочатку мама винесла цій істоті теплого молока, а потім вже не змогла її залишити напризволяще. Так у нашому житті з’явилася Ліза. Спочатку вона була невизначеного кольору, худа і болюча. Але поступово, завдяки турботам моєї мами й увазі всієї нашої родини, ця істота перетворилася на чудову красуню, яку наш тато назвав Лізою. Мені здається, це ім’я підходить моїй улюблениці якнайкраще. У неї біла пухнаста шерсть, бірюзово -зелені очі та пишний рожевий носик і подушечки лапок. Моя улюблена кішка дуже пластична і граціозна, любить пострибати і пограти зі своєю улюбленою «мишкою ». З вигляду Ліза — сама доброта, однак це далеко не так. Ця розумна кішка володіє непростим характером, любить пустувати і навіть напаскудити. Але ми все одно її дуже любимо, тому прощаємо їй все. Так, Ліза ніколи не буде спілкуватися з тими, хто їй не подобається. Якщо до неї нечемно звертатися, вона може зашипіти або навіть подряпати. Але моя бабуся каже, що кішка завжди відчуває хороших людей і ні за що їх не скривдить. Тому нечемні гості нехай нарікають на себе. Крім того, Ліза дуже незалежна і самостійна. Вона може цілий день займатися своїми справами, не звертаючи на нас ніякої уваги, і підійде приголубитися тільки тоді, коли сама цього захоче. Але якщо їй щось потрібно, то ця ласунка завжди доб’ється свого — жодне серце не може встояти проти такої красуні. Бабуся називає Лізу природним барометром — вона допомагає їй передбачати погоду. Так, ми завжди дізнаємося, коли наближаються холода, — тоді Ліза спить, згорнувшись калачиком і заховавши ніс. А ще бабуся стверджує, що кішки здатні « намивати гостей». Тому, коли Ліза сидить на порозі і вмивається, бабуся передрікає, що з’являться гості. І дійсно, іноді вони приходять. А одного разу Ліза врятувала всю нашу сім’ю від загибелі. Вночі у нас почався витік газу і ніхто нічого не відчув, сплячи міцним сном. Але Ліза почала ходити з кімнати в кімнату і голосно кричати. Крізь сон мама кілька разів покрикувала на кішку, але коли прокинулася, то зрозуміла, чому Ліза не могла заспокоїтися. Вчасно мама закрила газ, вивела всіх на вулицю і провітрила квартиру. Так , завдяки Лізі, ми залишилися живі. Відтоді вся наша сім’я ще більше любить цю кішку, вважаючи її повноправним членом сім’ї. Зараз Ліза вже доросла. У неї кілька разів були кошенята, яких ми дружно всі разом прилаштовували «в добрі руки». Думаю, коли Ліза стане старою, ми залишимо собі одного кошеня, що буде дуже схоже на свою маму. Щоб наша дорога кішка завжди була поруч з нами … Сподіваємось наданий вище художній твір на українській мові про опис домашньої тварини — кота допоміг у написані власного твору про свою улюбленицю.
Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.
Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові до Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.
Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.