До редакції журналу щодня надходять листи. Люди розповідають свої найпотаємніші думки та проблеми.
Два листи прийшли від дівчат-ровесниць. Перша після школи пішла працювати до канцелярії. Вона вважала свою працю буденною, нецікавою і заздрила тим, хто подорожує та спить в наметах, і бачить зоряне небо замість стелі.
Інша працює геодезистом. Вона тижні й місяці проводить у полі і заздрить своїм ровесникам, які живуть у містах.
Багато хто помиляється, маючи бутафорські уявлення про професії. Лікар - не щасливі родичі хворого за дверима, що очікують з квітами. Сталевар – не мужнє обличчя, твердий погляд і полум’я мартену. Геолог – не рюкзак, едельвейси, переправи через стрімкі річки, гітара біля багаття.
Це все звичайні штампи, нав’язані нам.
Насправді, життя геолога – це довге бездоріжжя, бездомність, безсімейність. Життя лікаря-хірурга – це нічні чергування, роздратовані пацієнти. Життя вчителя – це перевірка зошитів до пізньої ночі, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід.
Треба придивлятися до людей, до професій уважніше, щоб не помилитися і не шкодувати про втрачений час і можливості. Намагайтесь пізнати тонкощі професії, зважити її переваги та недоліки, і тоді ви знайдете ту працю, що буде приносити задоволення. Це так звана “сродна праця”, про яку ще здавна згадував Григорій Сковорода. Лише така праця до розкривати нові свої таланти і вдосконалювати набуті навички.
на мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість україні, але, на жаль, це тільки слова. проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок україни віддали за неї найдорожче — життя. ми стали свідками цього. події майдану, війна на сході і досі проливається кров найщиріших патріотів. історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. про це розпові історичні пісні й думи, художня література. прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, ярослав мудрий, справжні патріоти залізняк, гонта, кривоніс, дорошенко, богдан хмельницький, леся українка, тарас шевченко, михайло грушевський, василь стус, іван пулюй, наша сучасниця ліна костенко. порушує тему патріотизму та засуджує ів-псевдопатріотів в. самійленко в поезії «патріоти». справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який душею вкраїну і все, що вона добула. письменник намагається читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї. я ще зовсім юна. і хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів. отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
До редакції журналу щодня надходять листи. Люди розповідають свої найпотаємніші думки та проблеми.
Два листи прийшли від дівчат-ровесниць. Перша після школи пішла працювати до канцелярії. Вона вважала свою працю буденною, нецікавою і заздрила тим, хто подорожує та спить в наметах, і бачить зоряне небо замість стелі.
Інша працює геодезистом. Вона тижні й місяці проводить у полі і заздрить своїм ровесникам, які живуть у містах.
Багато хто помиляється, маючи бутафорські уявлення про професії. Лікар - не щасливі родичі хворого за дверима, що очікують з квітами. Сталевар – не мужнє обличчя, твердий погляд і полум’я мартену. Геолог – не рюкзак, едельвейси, переправи через стрімкі річки, гітара біля багаття.
Це все звичайні штампи, нав’язані нам.
Насправді, життя геолога – це довге бездоріжжя, бездомність, безсімейність. Життя лікаря-хірурга – це нічні чергування, роздратовані пацієнти. Життя вчителя – це перевірка зошитів до пізньої ночі, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід.
Треба придивлятися до людей, до професій уважніше, щоб не помилитися і не шкодувати про втрачений час і можливості. Намагайтесь пізнати тонкощі професії, зважити її переваги та недоліки, і тоді ви знайдете ту працю, що буде приносити задоволення. Це так звана “сродна праця”, про яку ще здавна згадував Григорій Сковорода. Лише така праця до розкривати нові свої таланти і вдосконалювати набуті навички.
на мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість україні, але, на жаль, це тільки слова. проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок україни віддали за неї найдорожче — життя. ми стали свідками цього. події майдану, війна на сході і досі проливається кров найщиріших патріотів. історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. про це розпові історичні пісні й думи, художня література. прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, ярослав мудрий, справжні патріоти залізняк, гонта, кривоніс, дорошенко, богдан хмельницький, леся українка, тарас шевченко, михайло грушевський, василь стус, іван пулюй, наша сучасниця ліна костенко. порушує тему патріотизму та засуджує ів-псевдопатріотів в. самійленко в поезії «патріоти». справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який душею вкраїну і все, що вона добула. письменник намагається читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї. я ще зовсім юна. і хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів. отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.