Мне нравится зимнее время года. Я люблю посещать зимний лес. Тихо зимой в лесу. Деревья покрыты снежными кружевами, они как будто спят. Высокие вершины елей украшены гирляндами шишек, которыми кормятся птицы.
На поляне особняком красуются крохотные елочки. Их совсем занесло. Как хороши они теперь, как пригожи! Вьюга посеребрила пышную прическу стройных сосен. Глубок зимний сон природы, но теплится жизнь под сугробом. Если расчистить сугроб до земли, то можно заметить кустики брусники, веточки черники и листья других растений. На лесных полянах видны следы животных: лисицы, зайца-беляка, лося.
В непроходимых еловых лесах строят свои берлоги медведи. Под низко нависшими ветвями прячутся зайцы-беляки. В густых колючих ветвях ели строят свои домики – гнезда белки. Многие птицы совсем не улетают от нас на зиму. Рябчики, тетерева, глухари, куропатки живут круглый год на одном месте. Из мелких птичек воробьи никуда не улетают о нас. Остаются с нами синицы, дятлы, сойки, сороки. Своим ярким оперением украшают нашу зимнюю природу снегири. Голодом страшна зима птицам, а не холодом. Пробушует метель, и лес волшебно преображается. Хорош лес в зимнем уборе!
Грегор Замза людина чи комаха?Новела «Перевтілення» шокує нас своїм песимізмом. Весь час автор наголошує на тому, що людина, опинившись у безвихідному становищі, нікому не потрібна, її цураються, від неї одвертаються найближчі - батько, матір, сестра. Суспільство, яке відштовхує душевно хвору, безпомічну людину, не має шансу вижити, воно повинно загинути. Цікаво, що ніхто з численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному становищі - перетворену на бридку потворну комаху.
Грегор Замза - головний герой твору, людина глибоко нещасна, і письмнник ставиться до нього з жалем і співчуттям, бо зміст його життя - страждання, муки, яких людині завдає світове зло. Виріс він у міщанській родині, яку цікавлять суто матеріальні блага. Батько його втратив роботу, мати хворіє на астму, а сестра Грета ще занадто молода, щоб працюва- : ти. Тому Грегор змушений служити одному із багатьох І кредиторів, ставши комівояжером, і багато часу проводить І у поїздках, пропонуючи клієнтам зразки тканин. Ця робо- ) та не приносить йому задоволення, він відчуває себе са- ‘ мотнім, стомленим від життя, в якому бракує душевних І стосунків, постійних товаришів, людського взаєморозумі- і ння. «Хай його чорти беруть усе це!» - кидає Грегор, відчуваючи самотність і душевну спустошеність. Із ставлення Кафки до свого героя бачимо, що він вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка не за-олуговуе на зневагу, жорстоке і бездушне ставлення. По- І чуття Грегора до своєї брутальної родини були благородні, і він хотів їй добра, тоді чому саме його автор піддає жахливому перетворенню? Мені здається, що це не випадково, і бо Грегор - не найбезнадійніша людина суспільства, він може прагнути до удосконалення, в той час як за інших З вже не треба турбуватися - вони вже самі спотворились.
«Прокинувшись одного ранку з неспокійного сну, Грегор Замза побачив себе у своєму ліжку перетвореним на велику комаху». Він розгубився, думаючи, що це сон, але, І зрозумівши, що то правда, почав пристосовуватися до комашиного життя. Батьки Грегора перелякані не стільки тим, що сталося 1 із сином, скільки тим, що він не став уранці до роботи і, зрештою, втратив її. Життя родини докорінно змінюєтьіся: батько і мати мусять працювати, сестра - вести домашнє господарство. Цікаво, що ні сам Грегор, ні його батьки навіть не задумались над причинами незвичайного «перевтілення». Вони сприймають це як норму життя і готові змиритися з цим жахом. Реакція близьких людей просто вражає, бо ця трагедія мала б примусити їх волати про до робити все можливе і неможливе, щоб повернути сина і брата до людського становища. Але ці люди, обтяжені матеріальним життям, спокійно залишаються у своєму усамітненні, їхня воля наче паралізована.
Автор підкреслює, що людина - це комаха в безкрайому океані життя, яке їй вороже і намагається її знищити. Беззахисне створіння - людина - не може протистояти поглинаючій безодні, бо не має засобів впливу на неї. Біда, на думку Кафки, чекає кожного саме в звичайному, щоденному житті, вона тільки чатує на слушний момент, щоб вразити своїми стрілами болю. Найближче оточення Грегора - батько, мати, сестра -тільки й очікують на слушну хвилину, щоб позбутися потвори. Батько від самого початку жахливого перевтілення прагнув фізично ушкодити свого безпомічного сина. Сестра, яку Грегор любить найбільше, зраджує його: «Я не хочу називати цю потвору братом і кажу лише одне: треба якось здихатися її…» Грета не розуміє, що її брат зберіг любляче людське серце, людські почуття сорому, гордості, пристойності. Вона непохитна у своїх думках щодо знищення комахи-людини. Мати Грегора теж ніяк не співчуває йому, її втомлює відчуття жаху у власній оселі, і вона готова зректися сина.
Жахлива ситуація відречення від близької людини примушує письменника наголосити, що якщо Грегор - людська істота в комашиній подобі, то його родина - комахи в людській подобі, і кожен з них може зайняти місце Грегора. Що чекає людину в цьому жахливому суспільстві, що чекає людину в цьому ворожому житті? Нічого, відповідає автор. Він вважав, що людина приречена своїм існуванням на самотність. Саме безпомічність, поразка людини становлять основну думку як новели «Перевтілення», так і життєвого кредо автора. Конфлікт людини і суспільства, людини і життя, стверджує Кафка, не може бути розв’язаним, ніхто не в змозі зробити людину повноправним хазяїном свого власного життя.
Саме так песимістично бачив наш вік, наше суспільство і людину в цьому суспільстві видатний австрійський письменник. Але людина має сподіватися на краще, бо вона думає, творить, живе. Звичайно, людське життя коротке, але людина повинна гідно пройти через усі випробування, не втративши ні гідності, ні щирості душі, ні любові. Тільки тоді наступний вік буде добрішим до нас.
На поляне особняком красуются крохотные елочки. Их совсем занесло. Как хороши они теперь, как пригожи! Вьюга посеребрила пышную прическу стройных сосен. Глубок зимний сон природы, но теплится жизнь под сугробом. Если расчистить сугроб до земли, то можно заметить кустики брусники, веточки черники и листья других растений. На лесных полянах видны следы животных: лисицы, зайца-беляка, лося.
В непроходимых еловых лесах строят свои берлоги медведи. Под низко нависшими ветвями прячутся зайцы-беляки. В густых колючих ветвях ели строят свои домики – гнезда белки. Многие птицы совсем не улетают от нас на зиму. Рябчики, тетерева, глухари, куропатки живут круглый год на одном месте. Из мелких птичек воробьи никуда не улетают о нас. Остаются с нами синицы, дятлы, сойки, сороки. Своим ярким оперением украшают нашу зимнюю природу снегири. Голодом страшна зима птицам, а не холодом. Пробушует метель, и лес волшебно преображается. Хорош лес в зимнем уборе!
Грегор Замза - головний герой твору, людина глибоко нещасна, і письмнник ставиться до нього з жалем і співчуттям, бо зміст його життя - страждання, муки, яких людині завдає світове зло. Виріс він у міщанській родині, яку цікавлять суто матеріальні блага. Батько його втратив роботу, мати хворіє на астму, а сестра Грета ще занадто молода, щоб працюва- : ти. Тому Грегор змушений служити одному із багатьох І кредиторів, ставши комівояжером, і багато часу проводить І у поїздках, пропонуючи клієнтам зразки тканин. Ця робо- ) та не приносить йому задоволення, він відчуває себе са- ‘ мотнім, стомленим від життя, в якому бракує душевних І стосунків, постійних товаришів, людського взаєморозумі- і ння. «Хай його чорти беруть усе це!» - кидає Грегор, відчуваючи самотність і душевну спустошеність. Із ставлення Кафки до свого героя бачимо, що він вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка не за-олуговуе на зневагу, жорстоке і бездушне ставлення. По- І чуття Грегора до своєї брутальної родини були благородні, і він хотів їй добра, тоді чому саме його автор піддає жахливому перетворенню? Мені здається, що це не випадково, і бо Грегор - не найбезнадійніша людина суспільства, він може прагнути до удосконалення, в той час як за інших З вже не треба турбуватися - вони вже самі спотворились.
«Прокинувшись одного ранку з неспокійного сну, Грегор Замза побачив себе у своєму ліжку перетвореним на велику комаху». Він розгубився, думаючи, що це сон, але, І зрозумівши, що то правда, почав пристосовуватися до комашиного життя. Батьки Грегора перелякані не стільки тим, що сталося 1 із сином, скільки тим, що він не став уранці до роботи і, зрештою, втратив її. Життя родини докорінно змінюєтьіся: батько і мати мусять працювати, сестра - вести домашнє господарство. Цікаво, що ні сам Грегор, ні його батьки навіть не задумались над причинами незвичайного «перевтілення». Вони сприймають це як норму життя і готові змиритися з цим жахом. Реакція близьких людей просто вражає, бо ця трагедія мала б примусити їх волати про до робити все можливе і неможливе, щоб повернути сина і брата до людського становища. Але ці люди, обтяжені матеріальним життям, спокійно залишаються у своєму усамітненні, їхня воля наче паралізована.
Автор підкреслює, що людина - це комаха в безкрайому океані життя, яке їй вороже і намагається її знищити. Беззахисне створіння - людина - не може протистояти поглинаючій безодні, бо не має засобів впливу на неї. Біда, на думку Кафки, чекає кожного саме в звичайному, щоденному житті, вона тільки чатує на слушний момент, щоб вразити своїми стрілами болю. Найближче оточення Грегора - батько, мати, сестра -тільки й очікують на слушну хвилину, щоб позбутися потвори. Батько від самого початку жахливого перевтілення прагнув фізично ушкодити свого безпомічного сина. Сестра, яку Грегор любить найбільше, зраджує його: «Я не хочу називати цю потвору братом і кажу лише одне: треба якось здихатися її…» Грета не розуміє, що її брат зберіг любляче людське серце, людські почуття сорому, гордості, пристойності. Вона непохитна у своїх думках щодо знищення комахи-людини. Мати Грегора теж ніяк не співчуває йому, її втомлює відчуття жаху у власній оселі, і вона готова зректися сина.
Жахлива ситуація відречення від близької людини примушує письменника наголосити, що якщо Грегор - людська істота в комашиній подобі, то його родина - комахи в людській подобі, і кожен з них може зайняти місце Грегора. Що чекає людину в цьому жахливому суспільстві, що чекає людину в цьому ворожому житті? Нічого, відповідає автор. Він вважав, що людина приречена своїм існуванням на самотність. Саме безпомічність, поразка людини становлять основну думку як новели «Перевтілення», так і життєвого кредо автора. Конфлікт людини і суспільства, людини і життя, стверджує Кафка, не може бути розв’язаним, ніхто не в змозі зробити людину повноправним хазяїном свого власного життя.
Саме так песимістично бачив наш вік, наше суспільство і людину в цьому суспільстві видатний австрійський письменник. Але людина має сподіватися на краще, бо вона думає, творить, живе. Звичайно, людське життя коротке, але людина повинна гідно пройти через усі випробування, не втративши ні гідності, ні щирості душі, ні любові. Тільки тоді наступний вік буде добрішим до нас.