Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Я завжди хотіла мати кота. І нарешті моя мрія збулася — у мене дома з’явився сіамський кіт Боня. У нього світло-коричнева мордочка, темні вушка, лапки і довгий смугастий хвіст. Його гнучке видовжене тіло, велика кругла голова, настовбурчені вуса і борідка завжди притягують погляди гостей. Особливо заворожують під час першого знайомства яскраво-голубі очі Боні, колір яких змінюється, коли він злиться або погрожує, зіниці стають то червоними, то зеленими. Вуха у мого кота завжди насторожі, вони уловлюють найменший шурхіт.Боня — тварина примхлива. Якщо у нього гарний настрій, він грається, дозволяє себе гладити, дозволяє іншій тварині їсти зі своєї миски, але якщо настрій у нього поганий, він попереджує про це своєрідним нявканням, і тоді краще його не чіпати. І все ж він дуже добрий кіт і любить своїх господарів. Мені дуже подобається наш кіт.
мій улюблений герой є климко :
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Пояснення: