Умоляю Определить тип зв'язку в реченні...
1. Я весь час тремтів від напруження, від утоми, від переляку.
2. В борозні, у зерні, у колоссі я батьківських слід пізнаю.
3. Музика лине в глибину небес плавно, велично, гармонійно.
4. Тут будуються не прибутки якісь, а будинки.
5. Ніч темна, але тиха.
6. Сама б учила, так не знала
7. Усмішка гостра, а однак сумна
8. Тече вода в сине море, та не витікає
Козаки́ — члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була військова справа: охорона і патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.
У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорізьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході розкозачення, репресій і Голодомору. Частина козаків воювала проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[1].
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстанунамагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік»}, увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків у опосередкованих війнах.
Які ж люди були оті запорожці, про яких доводиться стільки слухати та читати? Деякі джерела називають їх бандою грабіжників, ласих на чуже добро, безсердечних убійників, свавільних, революційних, непоправних анархістів. Мушу висловити заперечення. Товариство, котре має свої звичаєві закони і суворо їх дотримується, не може бути анархічним.
Були у запорожців свої хиби, та вони шкодили їм самим найбільше. На загал беручи, запорожець легкодушний, загонистий, непостійний. Не дивився на подальшу мету, а цікавився тільки нинішнім днем. Навіть такий великий чоловік, як Петро Конашевич-Сагайдачний, давав себе заманити на московську війну непевними обіцянками, яких Польща ніколи не шкодувала, але й не дотримувала.
Опісля наспіла хотинська справа. Польща відчула тоді себе у великій скруті по недавнім розгромі свого війська. Козаки посприяли замиренню Польщі з турками. Від неї по праву домагалися козацьких вольностей, припинення поширення унії. І Польща мусила б це зробити, якби козаки поставили рішучий ультиматум. Замість цього пішов Яцько Бородавка з великим військом під Хотин на сумний кінець, повіривши зрадникові.
Іван Сірко, кошовий отаман і вмілий провідник, особливо в боротьбі з турками й татарами, був ошуканий східним православним царем і кидав колоди під ноги гетьманові Дорошенку в його планах визволити Україну і зробити її незалежною державою, а також схилив його до прислужництва московітам. Треба було Сіркові аж потрапити до рук росіян, а тоді й у Сибір на заслання, щоб переконатися, яка-то православна Москва прихильна до козаків.
Найкращу характеристику запорожця змалював Гоголь у своїй історичній повісті «Тарас Бульба». По розгромі козаків Бульба вертається сам на побойовище на очевидну смерть. Чого? Він загубив там свою люльку і хоче її розшукати, бо шкода, щоб вона ляхам дісталась. Божевілля. Але це виказує запорізьке завзяття.
Я згідний із тим, що запорожці – то найкраще, славне на увесь світ на ті часи військо, особливо в боротьбі з татарами й турками.