Урок мовленнєвого розвитку №17. *Контрольний письмовий твір розповідного характеру про виконання автором улюбленої справи в художньому стилі ( «Д «У гуртку оригамі»

Спілкування є дуже важливою складовою життя людини. Ми постійно знаходимося у круговерті спілкування – вдома, у школі, на вулиці ми зустрічаємося та розмовляємо з великою кількістю людей, близьких та малознайомих.  На мою думку, все залежить від якості спілкування. Часто трапляється, що люди лише обмінюються одне з одним плітками чи жаліються на проблеми, або хтось на когось гримає. І все це не тільки не приносить нам задоволення, а й просто відбирає силу та енергію, що наступного разу і розмовляти з цією людиною не хочеться. Спілкування – це взаємодія, це рівноцінний обмін інформацією, враженнями, почуттями. Аби воно було повноцінним, необхідно бути зацікавленим у співрозмовникові, поважати його, вміти слухати тощо. Треба вміти давати й брати. Та й не завжди потрібні слова, спілкуємося ми не лише з людьми, а й с тваринами, природою, витворами мистецтва. І от спілкування, яке приносить задоволення, - це справді рідкісна та цінна річ. Спілкування – це процес єднання, близькості, коли ти впускаєш когось чи щось до своєї душі, і воно стає частинкою тебе. Важко прожити без цього. Згадаємо Оксану, героїню «Боярині» Л.Українки. Потрапивши на чужину, вона втратила можливість щирого спілкування, ніхто не розумів її туги за рідними місцями, мовою, звичаями, душевно близькими людьми. І це призвело до її хвороби та загибелі. Зараз твердження А. Сент-Екзюпері актуальне ще з однієї причини. У сучасному світі людина більше часу проводить з речами, ніж з людьми чи природою. Комп’ютери, автомобілі, банкомати, термінали, станки та конвеєри – все це дуже зручно та корисно. Інтернет та ЗМІ перенасичують нас інформацією. А врешті, у людини все менше сил на «живе» спілкування. І це погано, бо спілкування – наша духовна потреба, завдяки ньому ми розвиваємося, вчимося, розширюємо світогляд. Тож, я вважаю, можна згодитися з твердженням, що спілкування – це справжня розкіш.  Треба дорожити близькими та цікавими нам людьми, більше часу проводити на природі, слухати музику, дивитися на прекрасні картини… Треба заповнювати своє життя спілкуванням з прекрасним у всіх його виявах, бо це робить наше життя повноцінним.

Казковий зимовий ліс постає чарівною картинкою . Прекрасне преображення дерев , голі стовбури і гілки покриваються першим найтоншим інеєм і створюється кришталевий ефект невагомості , неземної краси.
Сяючи своєю білизною , мовчазні стовбури зачаровують незримим холодом і пробуджують потяг до прекрасного.Кожна гілочка як би намагається надати зимовий настрій , зачаровуючи своєю тендітною красою. Відчуття , ніби весь світ тепер має такий чарівний білий окрас , сховавшись ніжним кришталевим інеєм. Ліс чарує своєю загадковістю , плавні півтони і примарні тіні здаються розмитими , а нотки смутку про літо, що пішло розчиняються в цьому мовчазному пейзажі.