Установіть відповідність між реченнями та розділовими знаками, пропущеними у них.
1. відсутність розділового знака;
2. крапка з комою;
3. тире;
4. кома.
а) ще одна-єдина мить і дальній поїзд б) а десь біжать залізні коні і пахне холодом трава.
в) час ішов дуже поволі і якась година здалася матері за цілу вічність.
г) ще одна-єдина мить і дальній поїзд

Милосердя – це миле серце, а значить, дбайливе і чуйне. Таке серце притаманне тільки людям, здатним співпереживати і співчувати. Милосердних людей хвилюють проблеми безпритульних, вони ніколи не пройдуть повз нужденного, завжди протягнуть руку до людям похилого віку та інвалідам, обов’язково відвідають дитячі будинки та подарують свою любов і ласку кинутим дітям. Це люди, які не кинуть у біді не тільки людини, але і знедолене тварина.Кожна людина розуміє милосердя по своєму. Як на мене, то це гуманність, доброта, вміння відчувати чужий біль, але не тільки відчути, але й спробувати полегшити її.
Якщо говорити про приклади, то відразу згадується Мати Тереза або ж громада сестер милосердя, які допомагали і доглядали за хворими у військовому госпіталі.
Милосердя – це чудова якість людини, яке на жаль, все рідше зустрічається. Сьогодні все частіше побачиш, як люди проходять повз того, хто упав і не може встати, все частіше ми бачимо, як люди знущаються над тваринами. При цьому саме милосердя стали підміняти певним прототипом іменованим доброчинністю, тим самим порівнюючи милосердя з дзвінкою монетою. Адже для того, щоб виявити це якість, гроші і не потрібні по-великому рахунку. Часом досить поговорити, дати пораду, підставити плече, простягнути руку, відволікти від думок, щоб іншій людині стало краще, щоб він відчув підтримку.
Завершити свій твір на тему милосердя в нашому світі хочу закликом. Будьмо милосерднішими, адже чим більше в житті милосердя, тим менше стане страждань і горя, тим краще стане наш світ і наше життя в цілому.

Красу природи я бачу в кожному її явищі. З приходом нової пори року я відкриваю для себе якісь її особливості, які притаманні лише цій порі. І тому мені б хотілося зупинитися на кожній з них.

Почну з зими, бо саме зима відкриває двері в новий рік. Зима приваблює мене білим, пухнастим снігом, який сяючим килимом укриває землю. Якщо пильно приглядатися до снігу, то можна помітити, що він увесь зітканий з безлічі сніжинок. Вони мають надзвичайно красиву тонку форму і здаються мені справжнім витвором мистецтва. Дерева взимку вкриті срібним інеєм, наче в білому вбранні. На вікнах мороз малює чарівні візерунки, дивлячись на які я ніби поринаю в казку. Узагалі зима нагадує мені щось казкове, чарівне, незвичайне.

За зимою йде весна. З приходом весни пробуджується вся природа, ніби від глибокого, зачарованого, зимового сну. Весна приносить із собою запашне, свіже повітря. Так пахне повітря лише весною. На деревах з’являються блискучі, липкі бруньки, а на деяких деревах вони звисають, ніби сережки. З гаю прилітають птахи, приносячи із собою веселий гомін та щебетання. З землі починає пробиватися молодесенька, соковита, яскраво-зелена травичка, з’являються перші квіти. Незабаром бруньки перетворюються на молоді листочки ніжно-зеленого кольору, які виблискують на сонечку, ніби вкриті лаком. Мені подобається стежити за перетвореннями природи, які починаються весною.

Далі йде літо, яке приносить із собою теплий вітер буйне цвітіння всього рослинного світу. Куди не кинеш оком, усюди посміхаються різнокольорові квіти. Дерева вже вкриті буйним листям, яке шелестить під подихами вітру й створює приємну тінь. Улітку я завжди їду до моря, любуюся його безкраїм простором, го синьою, сяючою поверхнею, слухаю шум прибою.

За літом приходить золотава осінь. Усе навколо раптом змінює колір. Дерева з зелених перетворюються в жовто-багряні, рожеві, червоні й золоті. Листя золотим дощем спадає під ноги, м’яко застеляє собою землю, шелестить тихим смутком. Починає плакати сіре небо дрібним дощиком. Птахи відлітають у вирій.Кожна пора року по-своєму прекрасна, тому я бачу красу природи ввесь рік.