Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.
Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.
Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.
ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.
- Добривечір, Катю! - І тобі добрий, Галю! Як ся маєш? - Я повертаюся з чудової прогулянки! - О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла? - Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу. - Чудово! А як воно там, у лісі? - Там так гарно, ти собі просто не уявляєш! Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах! - А квіти, квіти там зараз є? - Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються. - А що тобі сподобалося найбільше? - Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні… - Я щиро заздрю тобі, подруго! - А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку? - Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди… - Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково по щоб тобі теж дозволили піти з нами! - Це було б чудово! Ой, я так вдячна тобі!
Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.
Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.
ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.
- І тобі добрий, Галю! Як ся маєш?
- Я повертаюся з чудової прогулянки!
- О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла?
- Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу.
- Чудово! А як воно там, у лісі?
- Там так гарно, ти собі просто не уявляєш! Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах!
- А квіти, квіти там зараз є?
- Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються.
- А що тобі сподобалося найбільше?
- Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні…
- Я щиро заздрю тобі, подруго!
- А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку?
- Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди…
- Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково по щоб тобі теж дозволили піти з нами!
- Це було б чудово! Ой, я так вдячна тобі!