Уся пр..рода розуміла що пр..йшла зима. На м..рському бер..зі діти зб..рали різнокольорові камінці д..росл ігали за ними. Зробіть синтаксичний розбір 2-х останніх речень.
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
1. Помилки в утворенні імен по батькові ДОПУЩЕНО в рядку:
Г) Вітальєвич, Олеговна
2. Відокремлений додаток УЖИТО в реченні:
Б) Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця.
3. Спрощення приголосних ПОЗНАЧАЄТЬСЯ на письмі в усіх словах рядка:
Б) блиснути, щасливий, особистісний
4. Тире між підметом і присудком ОБОВ’ЯЗКОВО слід поставити в реченні:
А) Книга – морська глибина.
5. Літеру и ТРЕБА писати на місці пропуску в усіх словах рядка
Г) плетИво, пораднИця, посміховИсько, доньчИн
6. Якщо вписати на місці крапок слово «МОЖЕ», то УСКЛАДНЕНИМ стане речення:
Б … вже настала Ваша черга?
7. З великої літери ТРЕБА писати тільки перше слово у власній назві:
Г Софїйський собор
8. ПРАВИЛЬНО поставлено розділові знаки в реченні:
Б Ой, не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.
__
9.Подвоєння приголосних відбувається у слові:
А) на світаННі
10.Вставне слово є в реченні:
В) четвертому (на диво)
11.Пунктуаційну помилку допущено в реченні
Б) третьому
У моїй батьківщині осінь потихеньку ступає в червоних чобітках(,) заквітчана в соняшники й китиці винограду. (потрібна кома)
12. Неправильно написане слово в реченні
А) першому: колишуца (колишуТЬСЯ)
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова:
— Хочу стати режисером!