Утворіть складні прикметники Кінний і спортивний, психологічний і педагогічний, гірські лижі, десять поверхів, 300 метрів, 89 кілограмів, фінансовий і промисловий, жовтий і синій, 24 години, стадіон у два яруси, військове зобов'язання, моральний і правовий, 50 років, 75 відсотків, два роки, , 11 метрів, давній руський, буклет на трьох мовах, наукове відрядження на 2 тижні.
Про значення мови в житті людини, її функції в суспільстві сказанопереказано чимало. І не тільки майстрами слова, діячами культури, представниками політикуму різних країн, а й самою історією держав і народів. Тим дивнішим є той факт, що на початку XXI століття сучасній людині в Україні необхідно доводити прописну істину, блискуче висловлену російським письменником Костянтином Паустовським, — "Людина, байдужа до рідної мови, — дикун".
Спробую викласти кілька аргументів на користь такого судження. По-перше, дикуном називають людину з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Тож мовець, байдужий до рідного слова, добровільно відкидає себе на кілька століть назад (за культурою спілкування, світосприйманням тощо).
По-друге, дикун користується недосконалим з погляду сучасної людини знаряддям. Оскільки мова — це наше основне знаряддя спілкування, недбалий користувач мовними засобами мимоволі починає залежати від майстерних носіїв мови.
Нагадаю і переносні значення слова дикун — відлюдна людина, аморальна. Отже, мовний дикун ставить себе поза суспільством. То чи варто обирати для себе таку долю?..
Майстерно показав подібне дикунство Микола Кулішна прикладі Мини Мазайла. Автор комедії не тільки висміяв спробу змінити прізвище, а й довів безглуздість відмови від рідного. Куліш так гарно грає зі словом і так любить усіх своїх персонажів цієї п'єси, що разом із ним починаєш вірити: здоровий глузд має перемогти, а будь-яка людина може навчитися шанувати своє рідне слово, не принижуючи чужого.
І тут варто пригадати слова Ліни Костенко: Людей мільярди, і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше.
Не слід забувати, що вимовлене слово прокладає тобі дорогу в життя, показує тебе спільноті, допомагає створити відповідне оточення. А це вже вибір кожного — залишатися дикуном чи цивілізованою людиною.
Мені хочеться розповісти про мурашник і його дивних маленьких мешканцях – мурахах. Мурашник – це ціла держава із гніздами-будиночками, складами, вулицями й, напевно, палацовою площею. А мурахи – стан організоване співтовариство, у якому є королева, є крилаті молоді самки й самці, є безкрилі робочі мурахи. Вони увесь час у русі: кудись біжать, щось тягнуть – працюють, роблять запаси на зиму й для майбутнього потомства. Але, виявляється, працюють тільки робочі мурахи або навіть мураха-раба. А «рабами» вони стали тому, що великі й сильні мурахи розорили гнізда більше дрібних побратимів, вигнали хазяїв, а їхні яйця й личинки перетягнули у свій мурашник, виростили з них зрілих мурах і змусили служити собі. У світі існують тисячі різних видів мурах
И в кожного виду свої звичаї, своя організація мурашиного співтовариства