Вулиця Пушкінська — одна з найстаріших вулиць стародавнього міста Житомира, її історична назва — вулиця Зелена (поряд на Петрівській горі тоді був зелений гай). Це була стародавня дорога з Петрівської гори в Передмісті (так називалася місцевість в районі нинішньої площі Корольова). Коли дорога почала забудовуватися в XVIII столітті, то з неї вийшли дві вулиці — Зелена і Глиняна (нинішня вулиця Театральна). Зелена вулиця починалася на Петрівській горі (де і тепер), і закінчувалася перед садибою адвоката Словацького — дядька видатного польського і українського поета Юліуша Словацького. Садиба Словацького знаходилася в районі нинішнього Нового бульвару. У першій половині XIX століття вулицю продовжили до вулиці Великої Бердичівської, а у другій половині XIX століття, коли проклали нові вулиці — Молчанівську (тепер Новий бульвар) і нинішній Старий бульвар, то Зелена вулиця від Молчанівської зробила поворот на південь, закінчуючись на Старому бульварі. Тоді ж вона і змінила назву на Жандармську (тут знаходилася губернська жандармерія). З часом почало формуватися продовження Жандармської вулиці від нинішнього Старого бульвару до Монастирської вулиці (тепер вул. Шевченка). Це нове продовження одержало назву Новожандармської вулиці, а стара її частина стала називатися Старожандармською. У 1899 році (до сторіччя з дня народження О. С. Пушкіна) обидві вулиці об’єднали в одну під назвою вулиця Пушкінська, яка існує і дотепер. На вулиці Пушкінській багато пам’яток історії та архітектури. Довжина її близько 2-х кілометрів.
Масивна триповерхова будівля, де тепер знаходиться природничий факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка, є в місті, по-своєму, унікальною спорудою. Це — перший триповерховий будинок у Житомирі, побудований у 1882 році в стилі неокласицизму для першого в історії міста вищого навчального закладу — єврейського вчительського інституту. Відтоді тут назавжди оселилася освіта і наука. А ще він є пам’яткою архітектури і містобудування (охоронне свідоцтво № 174).
Краса природи України - в чому вона? Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. Та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України? Яка душа не озветься трепетною й щирою любов'ю до неї? Золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. Чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. Душа народжує пісню, і ти раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. Вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. Вдень купається в них сонячне проміння, а вночі зірки милуються в них своєю красою. Квіти... Як їх багато на моїй землі! Вони скрізь: і біля охайних осель, і на нивах, і на білих рушниках. Мені навіть здається, що слова "квітка" і "Україна" - це синоніми, бо такої квітучої землі, мабуть, нема ніде. З ранньої весни лунають над цим квітучим багатством пташині пісні. Прорізують повітря стрижі та ластівки, поважно пливуть лелеки, неначе граються з морськими хвилями чайки... А соловей, пташиний цар, став беззаперечним символом української мови. ...Україна за світовими стандартами - країна не дуже велика. Але, на мою думку, її можна порівняти з безцінним діамантом в оточенні земель інших країн. Діамантом, який передали нам пращури і який ми повинні залишити після себе наступним поколінням. І якщо ти вважаєш себе гідним сином чи дочкою рідної землі, то маєш берегти, примножувати її красу - і тоді вона заквітчає твоє серце й життя добром і щастям.
Вулиця Пушкінська — одна з найстаріших вулиць стародавнього міста Житомира, її історична назва — вулиця Зелена (поряд на Петрівській горі тоді був зелений гай). Це була стародавня дорога з Петрівської гори в Передмісті (так називалася місцевість в районі нинішньої площі Корольова). Коли дорога почала забудовуватися в XVIII столітті, то з неї вийшли дві вулиці — Зелена і Глиняна (нинішня вулиця Театральна). Зелена вулиця починалася на Петрівській горі (де і тепер), і закінчувалася перед садибою адвоката Словацького — дядька видатного польського і українського поета Юліуша Словацького. Садиба Словацького знаходилася в районі нинішнього Нового бульвару. У першій половині XIX століття вулицю продовжили до вулиці Великої Бердичівської, а у другій половині XIX століття, коли проклали нові вулиці — Молчанівську (тепер Новий бульвар) і нинішній Старий бульвар, то Зелена вулиця від Молчанівської зробила поворот на південь, закінчуючись на Старому бульварі. Тоді ж вона і змінила назву на Жандармську (тут знаходилася губернська жандармерія). З часом почало формуватися продовження Жандармської вулиці від нинішнього Старого бульвару до Монастирської вулиці (тепер вул. Шевченка). Це нове продовження одержало назву Новожандармської вулиці, а стара її частина стала називатися Старожандармською. У 1899 році (до сторіччя з дня народження О. С. Пушкіна) обидві вулиці об’єднали в одну під назвою вулиця Пушкінська, яка існує і дотепер. На вулиці Пушкінській багато пам’яток історії та архітектури. Довжина її близько 2-х кілометрів.
Масивна триповерхова будівля, де тепер знаходиться природничий факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка, є в місті, по-своєму, унікальною спорудою. Це — перший триповерховий будинок у Житомирі, побудований у 1882 році в стилі неокласицизму для першого в історії міста вищого навчального закладу — єврейського вчительського інституту. Відтоді тут назавжди оселилася освіта і наука. А ще він є пам’яткою архітектури і містобудування (охоронне свідоцтво № 174).
Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. Та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України? Яка душа не озветься трепетною й щирою любов'ю до неї?
Золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. Чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. Душа народжує пісню, і ти раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. Вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. Вдень купається в них сонячне проміння, а вночі зірки милуються в них своєю красою.
Квіти... Як їх багато на моїй землі! Вони скрізь: і біля охайних осель, і на нивах, і на білих рушниках. Мені навіть здається, що слова "квітка" і "Україна" - це синоніми, бо такої квітучої землі, мабуть, нема ніде.
З ранньої весни лунають над цим квітучим багатством пташині пісні. Прорізують повітря стрижі та ластівки, поважно пливуть лелеки, неначе граються з морськими хвилями чайки... А соловей, пташиний цар, став беззаперечним символом української мови.
...Україна за світовими стандартами - країна не дуже велика. Але, на мою думку, її можна порівняти з безцінним діамантом в оточенні земель інших країн. Діамантом, який передали нам пращури і який ми повинні залишити після себе наступним поколінням. І якщо ти вважаєш себе гідним сином чи дочкою рідної землі, то маєш берегти, примножувати її красу - і тоді вона заквітчає твоє серце й життя добром і щастям.