Утворіть, якщо можна, форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників. Укажіть, які помилки трапляються при їх утворенні. Білосніжний, височенький, відомий, гарний, дорогий, дужий, німий, помаранчевий, ультрамодний, чудовий.
Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вивчає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замислюється про самовиховання, як правило, час уже втрачено. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне направлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.Самовиховання спрямоване на створення людиною самої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості проходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхувальний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вважаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.
Т. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено. Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.В основі творів фольклорно-історичної течії лежать народні думи, історичні пісні, така ж романтична «История русов»; їхні героїзовані персонажі по-різному поєднані з інонаціональними фольклорними та літературними типами (оссіанівським, гайдуцьким, ідеалізованим козацьким української школи в польській літературі, байронічним тощо). Не йшлося про художнє дослідження минувшини, а про її міфологізацію — вираження національного духу, створення українського національного міфу заради пробудження національної самоповаги або хоча б національної туги за минулим. Значним прогресом були спроби створення історичної поеми, навіть епопеї, без якої не мислилася жодна повновартісна національна література («Україна», лише розпочата Кулішем, 1843; поема в стилі народного героїчного епосу «О Наливайку» М. Шашкевича, 1834; драматична поема «Богдан» Є. Гребінки, поема М. Максимовича «Богдан Хмельницкий», 1833, ряд менших форм, де змальовано невеликі епізоди тощо). Предметом зображення в них були героїчні постаті й події рідної історії — постаті романтизовані, часом не без елемента містики в дусі З. Красінського, Ю. Словацького, А. Міцкевича або фольклорно-стилізовані.
