Гуманність у наші часи стала рідким явищем. Дехто з людей навіть не знає, що означає це Тема гуманності широко відображена у світовій літературі. Наприклад, в оповіданні М, Горького «Данко» головний герой вириває своє серце з грудей для того, щоб освітити шлях людям. Також проблему людяності підняв у своєму безсмертному творі «Фауст» геніальний німецький письменник Гете. Він показав, що людина стає насправді щасливою лише тоді, коли присвячує себе праці на користь інших.
Отже, я вважаю, що гуманність – це надзвичайно рідкісний дар, який треба берегти бо, маючи його, людина дійсно стає Людиною.
Гуманність – це шанобливе, доброзичливе, співчутливе ставлення до людей, вміння бути стриманим в оцінці їхніх вчинків. Розвиток гуманізму сягає своїм корінням часів Відродження. Саме тоді висловили думку про те., що людину треба поважати та цінувати такою, яка вона є. В наш час ці ідеї через засоби масової інформації широко пропагандують і політики, і зірки. Гуманність, перш за все, передбачає поблажливе ставлення до проступків оточуючих, адже жодна людина не застрахована від помилок. Навіть злочинці мають право на другий шанс, право спокутувати власну провину. Тому, я вважаю, що відміна смертної кари стала ще одним кроком на шляху розвитку гуманного суспільства.
Синонімом гуманності є людяність, тобто здатність співчувати та допомагати оточуючим. У міжнародному масштабі цей аспект проявився після Чорнобильської катастрофи. Тоді Куба абсолютно безкоштовно організувала спеціальні табори для лікування та оздоровлення українських дітей, які постраждали в результаті тієї страшної аварії. Важливою і наш час є пропаганда гуманного ставлення до ВІЛ-інфікованих, бо суспільство через недостатню поінформованість про цю хворобу просто відвертається від таких людей. Повага до національних і загальнолюдських традицій і цінностей теж є складовою гуманності. Наприклад у поемі І. Котляревського «Енеїда» сказано, що під час війни між туром та Енеем за їх взаємною домовленістю бої на деякий час припиняли, аби кожен народ міг достойно поховати загиблих воїнів.
Отже, гуманність – це, перш за все, взаємоповага та людяне ставлення одне до одного. А без цього неможливо збудувати високоморальне суспільство та міцну державу. взято из нета...
У каждого из нас бывают моменты, которым суждено сохраниться в сердце на всю жизнь. С раннего детства в нас закладывается особое отношение к некоторым вещам. Мы по-разному воспринимаем явления и события, которые случаются в нашей жизни. И некоторые впечатления (у каждого они свои) приобретают для нас особое значение , сопровождают нас, вызывая светлую улыбку. Для меня такими воспоминаниями стали руки моей мамы.
Когда я была совсем маленькой и начинала капризничать, мама брала меня на руки.От ее мягких ладоней веяло таким теплом, что мне сразу же становилось уютно и хорошо. По вечерам она читала мне сказки, Я всегда ярко представляла то, что происходит с героями, как будто сама оказывалась участницей всех событий. Иногда в сказках бывали страшные моменты, но мама обнимала меня, ласково улыбалась, и я сразу же чувствовала, что у сказки непременно будет счастливый конец. А хорошие герои (и, конечно же, я вместе с ними) обязательно победят.
А еще мамины руки всегда пахли чем-то приятным и сладким. У нас в доме никогда не переводились вкусные пироги и печенье. На кухне я любила следить,как ее умелые руки работали с тестом. И все она делала с такой любовью и радостью. Наверное, ее руки передавали эту любовь тесту, поэтому пироги получались воздушными и невероятно вкусными.
А как мне нравилось зимними вечерами, удобно устроившись возле мамы, наблюдать за тем, как она шила моим куклам наряды или вязала. В ее пальцах быстро и проворно мелькали крючок для вязания , длинные спицы, вывязывая замысловатые узоры: «косички», «ромбики», «жгутики».Они переплетались между собой, создавая замысловатый рисунок ,будто подчиняясь какому-то волшебству
Мамины руки никогда не знали усталости, они всегда находили себе дело, все могли и все умели. К старости их изрезали морщины, но все равно ничего теплее и надежнее маминых рук на свете не было.
Мамы уже нет. И сейчас, когда мне становится тоскливо или плохая погода навевает грусть, я вспоминаю маму, ее оптимизм и неиссякаемую жизненную энергию, и это воспоминание, как неиссякаемый источник дает силы жить. мы так делали
Гуманність у наші часи стала рідким явищем. Дехто з людей навіть не знає, що означає це Тема гуманності широко відображена у світовій літературі. Наприклад, в оповіданні М, Горького «Данко» головний герой вириває своє серце з грудей для того, щоб освітити шлях людям. Також проблему людяності підняв у своєму безсмертному творі «Фауст» геніальний німецький письменник Гете. Він показав, що людина стає насправді щасливою лише тоді, коли присвячує себе праці на користь інших.
Отже, я вважаю, що гуманність – це надзвичайно рідкісний дар, який треба берегти бо, маючи його, людина дійсно стає Людиною.
Гуманність – це шанобливе, доброзичливе, співчутливе ставлення до людей, вміння бути стриманим в оцінці їхніх вчинків. Розвиток гуманізму сягає своїм корінням часів Відродження. Саме тоді висловили думку про те., що людину треба поважати та цінувати такою, яка вона є. В наш час ці ідеї через засоби масової інформації широко пропагандують і політики, і зірки. Гуманність, перш за все, передбачає поблажливе ставлення до проступків оточуючих, адже жодна людина не застрахована від помилок. Навіть злочинці мають право на другий шанс, право спокутувати власну провину. Тому, я вважаю, що відміна смертної кари стала ще одним кроком на шляху розвитку гуманного суспільства.
Синонімом гуманності є людяність, тобто здатність співчувати та допомагати оточуючим. У міжнародному масштабі цей аспект проявився після Чорнобильської катастрофи. Тоді Куба абсолютно безкоштовно організувала спеціальні табори для лікування та оздоровлення українських дітей, які постраждали в результаті тієї страшної аварії. Важливою і наш час є пропаганда гуманного ставлення до ВІЛ-інфікованих, бо суспільство через недостатню поінформованість про цю хворобу просто відвертається від таких людей. Повага до національних і загальнолюдських традицій і цінностей теж є складовою гуманності. Наприклад у поемі І. Котляревського «Енеїда» сказано, що під час війни між туром та Енеем за їх взаємною домовленістю бої на деякий час припиняли, аби кожен народ міг достойно поховати загиблих воїнів.
Отже, гуманність – це, перш за все, взаємоповага та людяне ставлення одне до одного. А без цього неможливо збудувати високоморальне суспільство та міцну державу.
взято из нета...
У каждого из нас бывают моменты, которым суждено сохраниться в сердце на всю жизнь. С раннего детства в нас закладывается особое отношение к некоторым вещам. Мы по-разному воспринимаем явления и события, которые случаются в нашей жизни. И некоторые впечатления (у каждого они свои) приобретают для нас особое значение , сопровождают нас, вызывая светлую улыбку. Для меня такими воспоминаниями стали руки моей мамы.
Когда я была совсем маленькой и начинала капризничать, мама брала меня на руки.От ее мягких ладоней веяло таким теплом, что мне сразу же становилось уютно и хорошо. По вечерам она читала мне сказки, Я всегда ярко представляла то, что происходит с героями, как будто сама оказывалась участницей всех событий. Иногда в сказках бывали страшные моменты, но мама обнимала меня, ласково улыбалась, и я сразу же чувствовала, что у сказки непременно будет счастливый конец. А хорошие герои (и, конечно же, я вместе с ними) обязательно победят.
А еще мамины руки всегда пахли чем-то приятным и сладким. У нас в доме никогда не переводились вкусные пироги и печенье. На кухне я любила следить,как ее умелые руки работали с тестом. И все она делала с такой любовью и радостью. Наверное, ее руки передавали эту любовь тесту, поэтому пироги получались воздушными и невероятно вкусными.
А как мне нравилось зимними вечерами, удобно устроившись возле мамы, наблюдать за тем, как она шила моим куклам наряды или вязала. В ее пальцах быстро и проворно мелькали крючок для вязания , длинные спицы, вывязывая замысловатые узоры: «косички», «ромбики», «жгутики».Они переплетались между собой, создавая замысловатый рисунок ,будто подчиняясь какому-то волшебству
Мамины руки никогда не знали усталости, они всегда находили себе дело, все могли и все умели. К старости их изрезали морщины, но все равно ничего теплее и надежнее маминых рук на свете не было.
Мамы уже нет. И сейчас, когда мне становится тоскливо или плохая погода навевает грусть, я вспоминаю маму, ее оптимизм и неиссякаемую жизненную энергию, и это воспоминание, как неиссякаемый источник дает силы жить. мы так делали