Орел прилітав із самого досвітку і розпочинав свою пекельну роботу. прометей не бла-бла про орла бо знав, що той приречений, як і він сам. але почував нестерпний біль, і муку, і страх смерті. щоразу страх подвоювався, а потім повільне воскресіння, не легше від помирання. всі його муки майже щодня бічила єдина жива душа - геракл. він чув той перший удар дзьобом по прометевих грудях і болісний крик та стогін і жаль бла-бла серце героя. одного разу геракл схопив велетенський уламок камня жбурнув у орла. уламок розтрущив орла об скелю. в кілька кроків геракл видряпався на гору, легко повирива зі скелі бла-бла, поскручував з прометеєвих рук та ніг ланцюги і опустив його на землю.
прометей ішов цілий день. а коли настала ніч - підійшов до якогось села.прометей стомився, йому було холодно, руки його тремтіли. навпроти дверей в хижі посеред двору горіло багаття довкола якого сиділи люди, смакували їжу, весело бла-бла.прометей невмовно зрадів - це ж його вогонь. він, богоборець подарував вогонь людям - вони стали щасливі та бла-бла. прометей хотів присісти біля багаття, та в той момент літні сивобородий чоловік, який важкою палицею ворушив вогонь прогнав титана. так він ходив до пізньої ночі від одного подвір"я до іншого і його звідусіль проганяли.І тоді він сховався неподалік від одного багаття, і коли люди поснули тихенько підкрався, вихопив головешку и подався геть.Ішов і ішов, підімався кудись в гору і врешті опинився перед великою печерою, де і розпалив багаття.біля нього бла-бла і вже не чули, як опівночі в горі здійнявся страшний гуркіт - такої грози тут ще не було от сотворіння світу. вода залила геть усі багаття в селищі. вогонь не погас тільки в пещері. люди ж які жили с селищі прокинулися, жахнулися і в розпачі звели до неба руки та очі. і раптом побачили велетенське багаття на горі. вони попідхоплювалися, підійшли до найвищого крутосхилу, але прометей не дав їм жодної жарини. вони хотіли добути вогонь силою, але прометей бла-бла, він був дужий і гнівний. тоді вони приползли на колінах і почали жалібно скиглити, випрхуючи вогонь. з рештою прометей погодився дати їм вогонь, але зажадав, щоб люди збудували йому на горі палац.а також відбували інши його подібні бла-бла. він дав їм вогонь і показав, як будувати хати, а в них класти печі, як кувати на вогні метал і випалювати із глини посуд. люди вславляли прометея. складали пісні на його честь. виліпили з глини його постать та поставили її в селищі серед майдану і молилися на неї. з годом гляняну статую прометея люди замінили на камянну і викарбували на постаменті великоми літерами: нашому дорогому титану - прометею
Привіт, моя жовто-сіра красуне! Останній твій лист до мене був мабуть початком великого кінця, або великим закінченням всього поганого, або…закінченням мене. Він здався мені надто різким…Не знаю, що маю відповісти на твої слова, на твої вчинки, на те, що ти прийшла до мене ще ранньою весною, і ось тепер роздвоюєшся у мені: хочеш якомога швидше попрощатись, піти, втекти від мене, але ж чомусь продовжуєш писати ці дивні послання, що мають приблизно одинаковий зміст: привіт, як справи? Моя золотокоса, невже ти не знаєш, що ті справи пахнуть гнилим листям твоїх килимів, від них віє прохолодним запахом минулого, від них пахне страхом тебе втратити, цього разу назавжди. Я ніколи не закохувалась в тебе, осіння панно! Я просто навчилась любити тебе вільно, відверто, чисто….і мабуть ніколи не задумувалась, що колись ти зможеш забрати мене до себе. Повір, красуне, ти мій ангел, мій наставник, мені сповна вистачає отієї короткослівної переписки, можливо вона вже давно не приносить тобі насолоди ( чи не приносила ніколи?), але чому ж тоді ти досі пишеш мені оті дивакуваті послання. Я не прагну зустрічі з тобою, бо при зустрічі все буде чужим, все буде інакше…я лише часто відчуваю тебе, коли ти торкаєшся мого пальта срібними губами вітру, або миттєвим дотиком опалого листочка. Найдорожча, ти ж знаєш, навіщо я тут! Ти єдина знаєш це так добре, що мені зачасти здається, ніби ти – це я. на жаль, мила, ти думаєш інакше. Прости мені, рідна, що обтяжую тебе своїми листами, прости, що іноді мене так заносить, це все емоції, повороти долі, ти ж розумієш? А іноді тобі буває все одно…як сьогодні…тоді мені стає неймовірно боляче. Я вірю, моя панно, що колись все буде так чудово, як ти обіцяла. Я знаю, що так справді буде, ти тільки вір разом зі мною, не покидай мене…а я буду збирати твої листочки і усміхатись промінню, що ти даруватимеш мені щоразу, коли мої пальчики торкнуться твоїх листів…пиши мені, продовжуй писати, тоді мабуть мені буде легше боротись за ціль, за нашу з тобою зов’ялу ціль, або тільки за мою..це не має значення, рідна. Знаєш, а вчора я хотіла піти…але двері поки зачинені на замок, ключ до якого ти тримаєш в найпотаємнішій кишені, а може він не в тебе, хитрюго? Я хотіла піти…це ж так безглуздо..піти не забравши тебе, не дочекавшись твого листа, піти від тебе…від себе…я ще просто не встигла підрости, та це не означає, що ми розминулись у часі, панно. Ну от, я вже усміхаюсь)) думаю про тебе і усміхаюсь, ти мабуть ще зовсім молода? В тобі стільки життя, стільки свіжості…я зраджую всім порам року з тобою. Неправда, коли хтось каже що ти мертва, ти просто завжди перебуваєш у спокійному стані блаженства, без зайвої метушні, без крику…ти співаєш під шум опалого листя, як же вдало ти підібрала його… Час? Так, я розумію. Знову в тебе справи((…знов ти тікаєш..недочитавши до кінця мого послання. Нехай воно обірветься, як ти щовечора обриваєшся в моїх снах… Пе.се. нехай відповідь буде такою, як завжди. Нехай тебе не тривожать мої печалі, просто прийми мене, як свою доньку, і я буду до тебе прислухатись, я завжди думками біля тебе, віриш мені? Знаю…віриш…
прометей ішов цілий день. а коли настала ніч - підійшов до якогось села.прометей стомився, йому було холодно, руки його тремтіли. навпроти дверей в хижі посеред двору горіло багаття довкола якого сиділи люди, смакували їжу, весело бла-бла.прометей невмовно зрадів - це ж його вогонь. він, богоборець подарував вогонь людям - вони стали щасливі та бла-бла. прометей хотів присісти біля багаття, та в той момент літні сивобородий чоловік, який важкою палицею ворушив вогонь прогнав титана. так він ходив до пізньої ночі від одного подвір"я до іншого і його звідусіль проганяли.І тоді він сховався неподалік від одного багаття, і коли люди поснули тихенько підкрався, вихопив головешку и подався геть.Ішов і ішов, підімався кудись в гору і врешті опинився перед великою печерою, де і розпалив багаття.біля нього бла-бла і вже не чули, як опівночі в горі здійнявся страшний гуркіт - такої грози тут ще не було от сотворіння світу. вода залила геть усі багаття в селищі. вогонь не погас тільки в пещері. люди ж які жили с селищі прокинулися, жахнулися і в розпачі звели до неба руки та очі. і раптом побачили велетенське багаття на горі. вони попідхоплювалися, підійшли до найвищого крутосхилу, але прометей не дав їм жодної жарини. вони хотіли добути вогонь силою, але прометей бла-бла, він був дужий і гнівний. тоді вони приползли на колінах і почали жалібно скиглити, випрхуючи вогонь. з рештою прометей погодився дати їм вогонь, але зажадав, щоб люди збудували йому на горі палац.а також відбували інши його подібні бла-бла. він дав їм вогонь і показав, як будувати хати, а в них класти печі, як кувати на вогні метал і випалювати із глини посуд. люди вславляли прометея. складали пісні на його честь. виліпили з глини його постать та поставили її в селищі серед майдану і молилися на неї. з годом гляняну статую прометея люди замінили на камянну і викарбували на постаменті великоми літерами: нашому дорогому титану - прометею