Уявіть собі, що ви працюєте в редакторському відділі. Вам при­несли матеріал, і ви маєте його вичитати і в разі потреби виправити. На території Київо-Печерського історико-культурного Заповідника знаходиться Державний музей книги і друкарства України, створений 1972 р., у Міжнародний рік книги. Перших відвідувачів музей прий­няв в квітні 1975 р. В травні 200 р. музей було відкрито удруге після сильного переоформлення і створення новой експозиції.

Музей розташований у будинку минулої друкарні Київо-Печерської Лаври, заснованої знаменитим вченим, просвітитилем Єлисеєм Плетенецьким.

У фондах музея зберігаються понад 52 тисячі експонатів, що роз­повідають про історію книги і друкарства України від давніх часів до теперішніх днів. Багато людей приходить до цього музея.​

Порівняйте:
Він повернув убік. — Ударив у бік.
Спочатку це не було ясно. — З початку роз­мо­ви вони зрозуміли вашу думку.
Прочитай вірш напам’ять. — На пам’ять він по­да­ру­вав мені книжку.
Всередині щось дуже заболіло. — Це правило шукай в середині розділу.
Зауважую вам востаннє. — Вони постукали в остан­нє вікно.
Ми чуємо це вперше. — Зайдемо в перше село.
У нас чимало є досягнень. — Чи мало вам до­по­ма­га­ли?
Ми теж виступали на зборах. — Він говорив те ж, що і я.
Якось воно уже буде. — Як ось і Марко на по­ріг.

 

Наш класс… Почти восемь лет мы проучились вместе, лишь некоторые перешли в другие школы, а некоторые пришли к нам, влились в наш большой разношерстный -4 коллектив. Сорок пар любопытных глаз и ушей. Сорок пар быстрых ног. Сорок пар вечно занятых чем-то рук. Сорок вопросов, сорок ответов. Мы так похожи и в то же время так отличаемся друг от друга. Знаем, с кем лучше учиться, а с кем — отдыхать, кем можно восхищаться, а кого — подразнить.Все вместе мы образуем большое, неуемное, громогласное существо — 8-Б класс. Оно имеет свои привычки и даже традиции, и учителя никогда не ошибутся, что это именно мы, даже если зайдут в класс с закрытыми глазами. Учителя и родители говорят нам, что школьные годы не забываются. И когда видишь, с какой радостью мама встречается со своей школьной подругой на улице, а папа рассказывает о своих школьных забавах и шалостях, веришь — они правы.Десять лет мы проведем вместе в стенах нашей школы. Будем читать одинаковые книги, отвечать на одинаковые вопросы. Можно ли забыть период, который занимает больше половины твоей жизни?Сейчас мне кажется, что различий в нас все-таки больше, чем похожего. Не всех своих одноклассников я могу назвать друзьями или даже товарищами. Есть ребята, чье поведение я не одобряю, чье общество мне неприятно. Кажется, неужели меня будет интересовать судьба этого человека после выпуска?