Уздовж причілкової стіни (з одним, двома вікнами) ставили стіл. Біля нього попід тильною стіною — довгу дерев'яну лаву, маленький ослінчик. Зліва знаходилась скриня для домашнього скарбу. Між піччю та причілковою стіною будували дерев'яний настил — піл, де спала родина. У хаті встановлювали лави, які прикрашали у свята ряднинами й килимами. Біля дверей (чи над ними) робили дерев'яні полички (мисник, судень), жердки-перекладини для плетення рогож, личаків; жердка для підвішування кросен ткацьких верстатів і жердки-сушилки.
Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав'ям: татарським зіллям, м'ятою, чебрецем тощо, і в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.
Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.