Від дієслів, що в дужках, утворіть активні дієприкметники недоконаного чи доконаного виду й поставте їх у потрібному роді, числі й відмінку. 1. Від землі йде духмяний аромат (зів’янути) трав. 2. Попа́дало додолу покручене, (зчорніти) листя. 3. Стиха лущиться зерно з (перестигнути) колоса. 4. Бачу, як синє небо розтяли чорні (дихати) крила ворони. 5. В лісі вже ставало тісно від (прибувати) військ. 6. Край шляху серед (палати) маків зостався свіжий горбик землі з маленьким гранчастим обеліском. 7. Встали передчасно (змарніти) вдови і діти героїв. 8. Мовчання і тиха скорбота залягли в (заніміти) залі.
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури.
Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі. http://ukrtvory.ru/tvori-pro-xlib.html