Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість. Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель. Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.
Что может человеку доставить радость? Да что угодно! Голодному – кусок хлеба. Жаждущему – глоток воды. Бесприютному – кров для ночлега. Больному – здоровье. Бедному – богатство. Богатому – роскошь.
Все в мире относительно, поэтому и чувство радости не всегда бывает долгим. Что такое радость? Это состояние души в определенный момент какого-либо события.
Например, всем радостно, что закончился учебный год, даже отстающим ученикам. Завтра летние каникулы! Ура! Но завтра и пересдача «хвостов» для второгодников, поэтому их сегодняшняя радость кратковременна.
Другой пример. Человек купил автомобиль. Он радостно едет по улицам города и ликует. За ним едет велосипедист, который в бесконечной «пробке» вынужден дышать выхлопными газами. Вдруг, бац! На дороге выбоина. Колесо пробито, крыло помято. Автомобиль увозит эвакуатор. Парень на велосипеде жмет на педали, вырывается на, высаженную лесопосадкой, обочину, и он уже не просто рад, а неимоверно счастлив. Он слышит пение птиц, шелест листвы и дышит свежим, опьяняющим воздухом.
Когда человеку радостно, то он должен делиться этой радостью со всеми. Если радоваться чему-то, что огорчает других, то это уже будет называться другим словом – эгоизм. Народная мудростьгласит: «На чужом несчастье счастья не построишь». Смысл слов этого изречения как будто понятен всем. Так почему же мы тогда так радуемся, когда, например, найдем кошелек с деньгами или документами? Ведь это же для кого-то несчастье. Редко кто вернет кошелек его владельцу за Все хотят пресловутого вознаграждения. И это в придачу к, прихваченным из кошелька, деньгам.
А что, если попробовать дарить людям радость просто так? Поздороваться с вредным соседом и вдруг понять, что не такой уж он и вредный. Успокоить, надоедливо хныкающего, малыша и понять, что не такой уж он и капризный. Улыбнуться хамоватой продавщице и, услышав вслед приятные слова, понять, что не такая уж она и противная.
В конечном итоге ты понимаешь, как все-таки, черт возьми, приятно нести людям радость.
Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість. Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель. Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.
Что может человеку доставить радость? Да что угодно! Голодному – кусок хлеба. Жаждущему – глоток воды. Бесприютному – кров для ночлега. Больному – здоровье. Бедному – богатство. Богатому – роскошь.
Все в мире относительно, поэтому и чувство радости не всегда бывает долгим. Что такое радость? Это состояние души в определенный момент какого-либо события.
Например, всем радостно, что закончился учебный год, даже отстающим ученикам. Завтра летние каникулы! Ура! Но завтра и пересдача «хвостов» для второгодников, поэтому их сегодняшняя радость кратковременна.
Другой пример. Человек купил автомобиль. Он радостно едет по улицам города и ликует. За ним едет велосипедист, который в бесконечной «пробке» вынужден дышать выхлопными газами. Вдруг, бац! На дороге выбоина. Колесо пробито, крыло помято. Автомобиль увозит эвакуатор. Парень на велосипеде жмет на педали, вырывается на, высаженную лесопосадкой, обочину, и он уже не просто рад, а неимоверно счастлив. Он слышит пение птиц, шелест листвы и дышит свежим, опьяняющим воздухом.
Когда человеку радостно, то он должен делиться этой радостью со всеми. Если радоваться чему-то, что огорчает других, то это уже будет называться другим словом – эгоизм. Народная мудростьгласит: «На чужом несчастье счастья не построишь». Смысл слов этого изречения как будто понятен всем. Так почему же мы тогда так радуемся, когда, например, найдем кошелек с деньгами или документами? Ведь это же для кого-то несчастье. Редко кто вернет кошелек его владельцу за Все хотят пресловутого вознаграждения. И это в придачу к, прихваченным из кошелька, деньгам.
А что, если попробовать дарить людям радость просто так? Поздороваться с вредным соседом и вдруг понять, что не такой уж он и вредный. Успокоить, надоедливо хныкающего, малыша и понять, что не такой уж он и капризный. Улыбнуться хамоватой продавщице и, услышав вслед приятные слова, понять, что не такая уж она и противная.
В конечном итоге ты понимаешь, как все-таки, черт возьми, приятно нести людям радость.