хто з нас не любить книжок? дійсно, важко уявити таку людину. у народі кажуть: «хто багато читає, той багато й знає» . кожен – інтелігент, бізнесмен, робітник – має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами .та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. з давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
а колись, у прадавні часи, на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. замість паперу пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
книга в україні завжди користувалася великою пошаною. «велика користь буває від учення книжного. книги – це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості», – писав давньоукраїнський літописець. зрозуміло, чому в київській русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. про це переконливо свідчать історичні джерела – ті самі книжки.
я не можу уявити свого життя без книги. найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка «чарівник смарагдового міста» , яку написав олександр волков. я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. пізніше я захопився романами жюля берна. у моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. а зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого.
я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
Вчити дітей слухати, запитувати, відповідати на запитання, правильно будувати діалог. Розвивати і вдосконалювати уміння виразно і зрозуміло формулювати думку, точно добирати слова в реченні. Розвивати уміння працювати самостійно і в парі. Виховувати бережливе ставлення до тварин.
Обладнання. Конверти з розрізаними текстами – діалогами, імітований мікрофон.
Хід уроку
I. Організаційний момент.
1. Енергізатор.
- Запитайте один в одного, в кого який настрій.
Зразок
Сергійку, який у тебе настрій?
Дякую, Світланко, чудовий!
А у тебе?
У мене, Сергійку, дуже гарний настрій. Дякую!
Покажіть свій настрій виразом обличчя. Усміхніться самі до себе, усміхніться до мене, поділіться гарним настроєм з товаришем.
За виразом обличчя я бачу, що у вас все гаразд і загальний наш настрій можна зобразити так:
(задоволення)
Я дуже хотіла б, аби такий настрій був у вас усіх до кінця уроку.
II. Мотивація навчальної діяльності.
1. Проблемне запитання.
- Коли ви сумуєте, що допомагає вам покращити настрій? (діти висловлюють свої думки)
2. Гра «Розірване речення».
не тварини іграшки це
3 1 4 2
(Діти розташовують слова у потрібній логічній послідовності)
хто з нас не любить книжок? дійсно, важко уявити таку людину. у народі кажуть: «хто багато читає, той багато й знає» . кожен – інтелігент, бізнесмен, робітник – має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами .та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. з давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
а колись, у прадавні часи, на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. замість паперу пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
книга в україні завжди користувалася великою пошаною. «велика користь буває від учення книжного. книги – це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості», – писав давньоукраїнський літописець. зрозуміло, чому в київській русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. про це переконливо свідчать історичні джерела – ті самі книжки.
я не можу уявити свого життя без книги. найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка «чарівник смарагдового міста» , яку написав олександр волков. я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. пізніше я захопився романами жюля берна. у моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. а зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого.
я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
Вчити дітей слухати, запитувати, відповідати на запитання, правильно будувати діалог. Розвивати і вдосконалювати уміння виразно і зрозуміло формулювати думку, точно добирати слова в реченні. Розвивати уміння працювати самостійно і в парі. Виховувати бережливе ставлення до тварин.
Обладнання. Конверти з розрізаними текстами – діалогами, імітований мікрофон.
Хід уроку
I. Організаційний момент.
1. Енергізатор.
- Запитайте один в одного, в кого який настрій.
Зразок
Сергійку, який у тебе настрій?
Дякую, Світланко, чудовий!
А у тебе?
У мене, Сергійку, дуже гарний настрій. Дякую!
Покажіть свій настрій виразом обличчя. Усміхніться самі до себе, усміхніться до мене, поділіться гарним настроєм з товаришем.
За виразом обличчя я бачу, що у вас все гаразд і загальний наш настрій можна зобразити так:
(задоволення)
Я дуже хотіла б, аби такий настрій був у вас усіх до кінця уроку.
II. Мотивація навчальної діяльності.
1. Проблемне запитання.
- Коли ви сумуєте, що допомагає вам покращити настрій? (діти висловлюють свої думки)
2. Гра «Розірване речення».
не тварини іграшки це
3 1 4 2
(Діти розташовують слова у потрібній логічній послідовності)
3. Вправа «Мікрофон».
Продовжте думку:
Тварини – це не іграшки, тому що …
(Учні висловлюють свою думку)
III. Повідомлення теми і мети уроку.
IV. Актуалізація опорних знань.
1. Робота з текстом та серією малюнків.