Відокремленим уточнювальним членом ускладнено речення:
А) Уздовж тину, за старою повіткою, росли великі кущі смородини.
Б) Ці лапаті сніги, ніби попіл імперії, так дбайливо тендітні ховають сліди
В) Андрій терпляче чекав, коли скінчиться дощ
Г) Я тоді довго сидів над Дніпром, заколисаний його тишею

Паразитичні безхребетні Близько 1000 видів, переважно з витягнутим овальним або грушоподібної тілом, складають клас джгутикових (Flagellata або Mastigophora). Органели руху - джгутики, яких у різних представників классу може бути від 1 до 8 і більше. Джгутик - тонкий цитоплазматичний виріст, складається з найтонших фібрил. Своїм підставою він прикріплений до базального бичка або кінетопласт. Джгутикові рухаються джгутом вперед, створюючи своїм рухами вихрові вири і як би «вгвинчуючись» тварину в навколишнє рідке середовище б харчування: джгутикових поділяють на мають хлорофіл і живляться автотрофно, і на які не мають хлорофілу і живляться, як інші тварини, гетеротрофних Гетеротрофи на передній стороні тіла мають особливу поглиблення - цитостом, через який при русі джгутика їжа вганяють у травну вакуоль. Ряд форм джгутикових харчується осмотичним шляхом, всмоктуючи всій поверхнею тіла розчинені органічні речовини з навколишнього середовища. Серед джгутикових зустрічаються колоніальні форми, які з різного числа індивідумів (від 8 до 10 000 особин і більше) (вольвокс). Основні паразитичні представники класу жгутикові - лишманія і лямблії. Лейшманія зустрічається в тропіках. Викликає групу хвороб - лейшманіози, що протікають з ураженням шкіри і слизових оболонок (шкірний лейшманіоз або пендинская виразка) або внутрішніх органів (вісцеральний лейшманіоз або калаазар). Переносником лейшманіозу є москіти, які заражаються при ссанні крові хворої людини або тварини. Збудник проникає в організм людини при укусі москіта. Шкірний лейшманіоз (пендинська виразка). Лейшманії проникають в шкіру людини, в клітинах якої розмножуються; виникає запальний процесс з подальшим омертвінням тканини (некроз) та утворенням виразок. Розрізняють два типу шкірного лейшманіозу: міський і сільський. При шкірному лейшманіозі міського типу зараження відбувається через хворих людей і, ймовірно, собак; збудник, потрапивши в організм людини, протягом 2-8 місяців (рідко 3-5 років) не викликає видимих проявів хвороби (інкубаційний період). Потім на місці укусу москіта (найчастіше на обличчі або на руках) з'являється буруватий вузлик (лейшманія), поступово збільшується. Через 5-10 місяців на місці вузлика розвивається виразка круглої форми з щільними краями та гнійним відділенням. Найчастіше виникає 1 - 3 виразки. Хвороба триває 1-2 роки. При шкірному лейшманіозі сільського типу зараження відбувається від великої і полуденної піщанок, тонкопалого ховраха і інше. Інкубаційний період при шкірному лейшманіозі сільського типу становить від 1 тижня до 2 місяців. Хвороба починається гостро. На шкірі (обличчя, рук, часто - ніг) з'являються лейшманіоми, що нагадують гнійник (фурункул). Тривалість хвороби складає 3-6 місяців. Лікування лейшманіозу - стаціонарне. Профілактика полягає у знищенні нор гризунів (при цьому гинуть й гризуни, й москіти, що мешкають в цих норах), вилов бродячих собак, обстеженні всього поголів'я собак у вогнищі і ліквідації хворих лейшманіозом тварин, а також у знищенні місць виплоду москітів.

«народ шукає в геніях себе». ці слова в. симоненка досить точно сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним провідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає «лице і характерну поставу свого народу». у цьому зв'язку т. шевченко своє призначення виконав сповна.його творчість — це документ найбільш об'єктивної і виваженої характеристики українців, це книга їхнього буття і водночас своєрідна візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ. недаремно шевченків «кобзар» як найбільшу святиню й чи не єдину посвідку про особу брали з собою до невідомої далекої канади наприкінці xix ст. перші українські переселенці.найвизначальнішою рисою українців є їх особливий зв'язок із землею. землю як основу основ, як найбільшу цінність вони поетизували й обожнювали з особливим почуттям, а тому не дивно, що в народних піснях сам господь засіває ниву житом-пшеницею.т. шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю його роду й народу. у нього, як і в народній творчості, ісус за плугом ходить, а марія їсти носить. зображення найсвятіших у такій невластивій для них іпостасі обумовлюється тим, що поет, як і народ, розцінював хліборобську працю як святу, адже завдяки їй існує рід людський. у цьому зв'язку цікавий такий факт із життя т. шевченка. перебуваючи 1847 року в україні, він намалював у подарунок землеміру д. демичу дворічну ікону на металі, з одного боку якої був зображений ісус христос, що благословляє хліб.культ матері-землі-годувальниці сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя,плекає й підтримує його своєю любов'ю, ніжністю й турботою. саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» — вона друг, а не служниця своїм чоловікові та дітям. до речі, в українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя.  жінка, дружина, мати була не тільки берегинею сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранителем нації, її духовності. адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. саме тому у т. шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері, що засвідчує висоту духовного аристократизму і поета зокрема, і народу в цілому.  культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував на віки особливості психологічного складу українців, зокрема їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе — пристрасність, емоційність. і те, що т. шевченка називали найперше поетом почуття, жодною мірою його не принижує. він так само й поет глибинної філософської мислі, але першоджерелом її було таки почуття, бо ж почуттєво-пристрасним був і його народ.