Відокремлений член речення виражено дієприслівниковим зворо- том у реченні
АСвятвечір, або Багата кутя, родинне свято (В. Скуратівський).
Б Навчаючись, дізнаєшся, як мало ти знаєш (Нар. творчість).
в Відкрилась діжка меду золотого, наповнивши всі закутки землі
(А. Клюско).
тЗима, скрадаючись, повіяла крилом (Олена Пчілка).
д Спинилась думка на сторінці «Кобзаря», на «Гайдамаках»
, это кр​

Моє рідне місто – найкраще на землі. не тому, що тут пройшло моє дитинство і юність, не через до болі рідні місця, а тому, що воно дійсно зачаровує навіть просто проїжджих мимо людей. воно насичене особливим колоритом, його вулиці переповнені весняним настроєм, а люди привітні і доброзичливі. так було завжди. кожна пора року у містечку по-своєму неповторна. весна і літо – період, коли численні вулички, бульвари та площі поринають у зелені дерев та квітах, зранку до пізнього вечора гуляють родини з дітьми, закохані пари, гурти молоді. осінню та зимою місто поринає в досить теплу атмосферу затишку. воно ніби ховається в кокон, де все ж вирує життя, щоб навесні знову заявити про себе нескінченною енергією.наше місто славиться історичними визначними пам’ятками. тут є алея слави ветеранів , пам’ятник невідомому солдату, великому т. шевченку та бульвар г. сковороди з персонажами його творчості. в цих місцях завжди людно та гамірно, населення оберігає та цінує символи свого міста. також у місті є дитячий садок, школа, стадіон, будинок культури, велика бібліотека в центрі. а на околиці протікає невелика річка, з берегів якої відкривається чудовий краєвид – місце натхнення місцевих художників, фотографів та поетів. головна особливість мого рідного міста – в його неповторності. об’єктивно можна сказати, що ніде немає такого вдалого поєднання культурного, природного та людського потенціалів, як тут. найбільшою окрасою будь-якого міста чи селища є його населення, а в нас воно дружне, найщиріше та найдобріше. саме люди роблять все, що створено на території містечка живим та насиченим повітрям. я дуже люблю своє місто, воно надихає мене, змушує пам’ятати про своє походження та бути вдячною, що народилася саме в цих місцях.

Багато людей замислюються над проблемою людського щастя, адже так природно його палко бажати. Ми маємо змогу ігати останнім часом тенденцію підвищеної уваги до матеріальної сторони життя людини.

Так, усі хочуть мати гарний одяг, взуття, смачно й корисно харчуватись та користуватися вдома всіма можливими досягненнями науково-технічного прогресу. Ці прагнення є абсолютно нормальними, але хіба лише вони визначають щасливе майбутнє?

Є ще щось, що неможливо виразити словами, але що не менш необхідне для повноцінного життя людини. З самого дитинства нас навчають любити, цінувати та поважати людей навколо. Недаремно говорять, що як ти ставишся до людей, так і вони почнуть ставитись до тебе.

Мало кому сподобається спілкуватись із грубою, невихованою людиною, а з приємним, уважним співрозмовником — будь-кому. У кожного із нас є сумління, тобто те, що не дає нам чинити необачно, погано, зробити щось, що матиме на когось негативний вплив.

Духовні цінності людини — це все те, що робить нас кращими, щасливішими, тобто повноцінними особистостями. У житті людини вони займають не менш важливе місце, ніж матеріальна сфера. Так, духовне очима не побачиш і рукою до нього не доторкнешся, але не бачити його — це страшенна помилка.

Світ, у якому духовне, культурне життя людини стоїть поряд із матеріальним забезпеченням — це світ щасливий, урівноважений, тобто такий, що матиме великі успіхи й широкі можливості в майбутньому.

Объяснение: