Відреагувати текст Григорій Сковорода – український мислитель і філософ, педагог і письменник. Першим адаптував твори давньогрецьких філософів для української культури й академічної освіти. Вивчивши твори Платона і його послідовників у Києво-Могилянській академії, він створив на їх основі свою систему поглядів і став одним із самих яскравих українських філософів. Твори Сковороди видали вже після його смерті, проте ще за життя мислителя їх переписували від руки — такими вони стали популярними. А його вірш «Всякому місту — звичай і права» був у репертуарі мандрівних музикантів-кобзарів. Сродна праця — найбільш популярна тема роздумів Сковороди. Філософ вважав, що кожна людина повинна знайти своє власне призначення в житті і займатися тим, до чого має найбільшу прихильність. Тоді вона зможе бути в гармонії з собою і оточючими. В іншому випадку, коли люди займаються "несродною працею", землю наповнює жорстоке зло. Інша тема — «нерівна рівність» — зображена на сучасній 500-гривневій купюрі. Філософ порівнює Бога з фонтаном, який вирує водою і наповнює нею посудини, що стоять навколо. Хоча в посудин є рівна можливість отримати достатньо води, всім дістається залежно від їх об’єму, а він у кожного різний. У цій метафорі посудини — це люди. Для подолання такої нерівності і потрібно знати свій обсяг, іншими словами, знайти "сродну працю".
Для мене це свято грає особливу роль. Ми збираємося усією родиною до церкви, освячуємо там ошатний коник з паскою та крашанками - великодніми символами, які так і радують душу. А коли приходимо додому, мати з бабцею накривають на стіл, викладують усі смаколики і уся величенька родина сідає до столу снідати. Так радісно гати за рідними які, зібравшись разом, щось жваво обговорюють, розповідають історії та обмінюються новинами, порадами, адже світ великий, не надто часто вдається усім отак зібратися й провести час разом, але Великдень якось легко та раптово об'єднує сім'ї, рідних даруючи такі дорогоцінні години для кожного з нас.
Можливо, хтось інший святкує Великдень по іншому та вкладає зовсім інший зміст у це свято, але для мене свято Паски завжди насамперед буде святом родинної єдностію
Вихідний день на початку травня видався дуже теплим і сонячним. Мій клас вибрався на маївку, щоб відпочити від завантаженого навчальним процесом кінця року і зарядитися весняним настроєм для майбутнього, останнього дзвоника.
Рано вранці, коли сонце ледь торкнулося своїми ніжними променями верхівок дерев, що біліють на околицях, та висотних мікрорайонів, ми першим тролейбусом доїхали до кінцевої зупинки на заміському шосе. Попереду зеленіло поле молодої пшениці, а за ним – мальовничий ялинник, який щороку поповнювався новими саджанцями молоденьких сосен і ялинок.
В'язка каша весняного бездоріжжя під нашими ногами поступово змінювалася велюровими острівцями смарагдового моху і пружинистим килимом торішньої рудої хвої, яка смачно похрустувала. Ми повільно йшли один за одним, ухиляючись від розчепірених лап колючих сосен.
Деякі багаторічні ялини були настільки високими, що, здавалося, чіпляли своїми синьо-зеленими волохатими верхівками білі баранці хмар, які гралися в хороводі небесного танцю. Бешкетне сонечко то пірнало в їх збиту пінку, то лукаво визирало, підморгуючи розсипом сонячних «зайчиків».
Ми без перешкод і довгих пошуків знайшли підходящу для пікніка галявину і розвели невелике багаттячко з сухих гілок і шишок. Розмовляючи упівголоса, щоб не потривожити невидимих лісових мешканців, ми затишно розташувалися навколо вогню, який бризкав снопами іскорок, і насолоджувалися красою та спокоєм вихідного дня.
Далека зозуля відлічувала наші довгі роки, а безтурботний дятел в перервах між розкотистими перестуками з цікавістю поглядав на нас, смішно кланяючись з боку в бік своїм червоним беретом. Весняні мотиви пташиних трелей зливалися в унісон, зависаючи над вічнозеленим лісом життєствердним акордом гармонії.
По дорозі додому ми дуже часто озиралися назад, подумки прощаючись з чарівною казкою природи рідного краю і з твердою впевненістю повернутися всім разом в це чудове місце під час наших літніх канікул.