Відредагувати речення.
1. Конференція триватиме пару днів. 2. У доповіді прозвучали другі пропозиції. 3. Ми ще зустрінемось у Празі другим разом. 4. У аудиторії сиділи одні першокурсники. 5. Не виходьте на двір в одному костюмі. 6. Це самий важливий день для мене Вас більш ретельніше вивчити ці питання. 8. Суд присудив вищу міру покарання. 9. Науковці намагались завершити розрахунки у самі найкоротші строки. 10. Цей метод найбільш ефективніший. 11. На конференцію приїхали кращі науковці. 12. Це сама відповідальна задача.
2. Пое висловлює найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній, від якої не чекає на взаємність.
3.Заклик шукати своє кохання та кохати всупереч усім бідам, не дивлячись ні на що.
4. Почуття страждать через невзаємність.
5. Як я люблю тебе без тями.
6.Ліричний герой живе у світі, у якому панує реальне, вигадане і неподілене кохання. Він бачить перед собою портрет коханої, таємничий духовний зміст її внутрішнього змісту, ідеал, яким його собі уявляє ліричний герой(це і є сам автор).7.звичайни та метафорични епітети: «чудові очі… ясні»; «дно студене»; «зарево червоне»; «довгими ночами»; «щастя молодого»; «дива золотого». —Порівняння: «очі…, немов криниці дно студене»; «уста…, мов зарево червоне»; «серце…, неначе перла у болоті», підкреслює надзвичайну красу дівчини, її байдужо-зневажливе ставлення до почуттів закоханого юнака і його високі душевні поривання. -Складни тропи — метафори: «докір займається і …тоне у тьмі»; «ти серце надірвала»; «вирвала ридання голосні»; «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні». Вони підсилюються повторами, що увиразнюють душевний біль ліричного героя з приводу неподіленого глибокого почуття. -Тавтологічні повторення: «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні…», вони надають можливість усвідомити надзвичайність великого і справжнього почуття закоханого, який спочатку ніби протестує проти появи образу його коханої, що являється йому уві сні. -Риторичні фігури: риторичне заперечення «О ні!» змінюється на риторичне звертання «Являйся, зіронько, мені!», що підсилюється риторичним окликом «Хоч в сні!».
Життєвий і творчий шлях К.В. Білокур був нелегким. Народилася вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту (Полтавщина) нині Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині. Безрадісно пройшли її дитячі та юнацькі роки. Читати і писати вона навчилася по букварю, який хтось їй подарував. "На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася" - з сумом писала Катерина Білокур, згадуючи своє нелегке минуле.
Проте незвичайна пристрасть до знань, до книги відіграла важливу роль в її самоосвіті. На початку 20-х років, спілкуючись з богданівським вчителем Іваном Григоровичем Калитою, який дозволив їй користуватися бібліотекою, дізнається вона про "чарівне слово - художник". З цього часу потай від усіх Катерина почала свої перші студійні роботи вуглем на клаптиках домашнього полотна.
1924 року Білокур подає документи у Миргородський художньо-керамічний технікум, де їй відмовили за браком освіти.
1928 року Катерина Білокур вдруге намагається вступити вже до Київського театрального технікуму, але їй знову відмовили з тих же причин.
Проте впевнившись, що без освіти їй вступити до жодного спеціального учбового закладу, вона вирішує опанувати художню майстерність самостійно. Самотужки й послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки.