З давніх часів і у всіх народів найбільшою святістю був хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо. І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба. З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури. Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом… Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі. http://ukrtvory.ru/tvori-pro-xlib.html
Р.в. - двохсот вісімдесяти (вісімдесятьох) п'яти (п'ятьох)
Д.в. - двомстам вісімдесяти (вісімдесятьом) п'яти (п'ятьом)
З.в. - двісті вісімдесят п'ять; двохсот вісімдесяти п'яти
О.в. - двомастами вісімдесятьма (вісімдесятьома) п'ятьма (п'ятьома)
М.в. - (на) двохстах вісімдесяти (вісімдесятьох) п'яти (п'ятьох)
Н.в. - п'ятсот дев'яносто восьмий
Р.в. - п'ятсот дев'яносто восьмого
Д.в. - п'ятсот дев'яносто восьмому
З.в. - п'ятсот дев'яносто восьмий; п'ятсот дев'яносто восьмого
О.в. - п'ятсот дев'яносто восьмим
М.в. - (на) п'ятсот дев'яносто восьмому
Н.в. - сорок сім сімдесят шостих
Р.в. - сорока семи (сімох) сімдесяти (сімдесятьох) шостих
Д.в. - сорока семи (сімом) сімдесяти (сімдесятьом) шостим
З.в. - сорок сім сімдесят шостих
О.в. - сорока сьома (сімома) сімдесятьма (сімдесятьома) шостими
М.в. - (на) сорока семи (сімох) сімдесяти (сімдесятьох) шостих
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури.
Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі. http://ukrtvory.ru/tvori-pro-xlib.html