Відредагуйте речення і запишіть.
1. Забарившись у лісі, настала ніч. 2. Супроводжуючи гостей, нас приємно
вразило їх бажання якнайбільше дізнатися про наш край. 3. Згадуючи далекі
студентські роки, мені завжди хочеться зустрітися зі своїми давніми друзями.
4. Прочитавши статтю в журналі, вона мене вразила.
Твір на тему: “Своє рідне своєрідне”
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
-привіт, все добре, а в тебе? що нового?
-чудово! нещодавно прочитав книгу Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки".
-о, я теж її закінчив читати кілька днів тому. як тобі? сподобалася?
-так, звісно! а тобі?
-а мені не дуже.
-чому? там же так цікаво розповідається про пригоди хлопців?
-та ні. занадто все вигадано, не по-справжньому якось.
-хіба?
-ну ось, наприклад, як можна заблукати у кукурудзі?
-ще й як можна! ми ж з тобою минулого літа заблукали на кукурудзяному полі! забувся вже?
-справді! як я міг таке забути?! дякую, що нагадав
-тобі ще досі книга "здається занадто несправжньою"?
-та вже ні. я бачу, що все може трапитися у житті.
-отак-то!
-тепер гадаю, що ця книга - найсправжніша і найщиріша з усіх раніше мною прочитаних.
-отже, тобі вже подобаються " Тореадори"?
-звісно!
-ну добре тоді, до зустрічі.
-бувай!