Відредагуйте речення. Запишіть правильні варіанти: Вона користується повагаю серед товаришів.
Договір був розірваний згідно домовленості обох сторін.
Дякую Вас, що ви без коливань погодились на цю зустріч, бо вона являється вирішальною для мене.
Ця гра не складатиме виключення для жодної з команд.
Причиною аварії на підприємстві стала безпечність головного інженера, який вчасно не просигналізував керівнику про несправність обладнання.
Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос
Удивляюсь сам себе - может это старость?
Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась
Никому знать не дано сколько лет осталось
Пошалить ещё бы мне - мне ещё бы малость
Но как видно не к лицу такое поведение
Вижу я вокруг себя насмешки и презрение
Припев:
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
**
По ночам, как в детстве я всё ещё летаю
И цветные вижу сны и в облаках витаю
Мне пора бы перестать быть таким ранимым
И не ведать по утру бредам соловьиным
Как с наивным пацаном жинь со мной играет
Из полЫмя, да в огонь бешенно кидает
Время быстрая река - подхватив, теченьем
Унесла меня с собой, по годам - мгновенья
Припев:
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
***
Задаю себе вопрос - почему седеет волос?
Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос
Удивляюсь сам себе - может это старость?
Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась
Припев:
Нет - я молодой!
Просто - седой снег упал на плечи!
Нет - я не другой!
Я всё такой - юный душой - как прежде!
Да - я молодой!
Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко).
Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
– Видиш ня (бачиш мене, авт.), донечко? – шепотіли люблячі уста. – Виш ня, доню?
З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті.