В гостях у весни.
Ще ховаються по байраках сірі брилик залежного снігу, вночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осики на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах витикаються молодими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля.
Ніколи ліс не пахне так солодко і терпко, як
струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живо
у цію вранішню годину. Сльозяться крихітні
передчуттям зеленої повені листя і трав. Він
посвiтлів, виграє новими кольорами, звуками.
при-ди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це
за випити чаю? Та це ж співочий дрiзд!
зовсім недавно повернувся з далекої Африки
і тепер спішить повідомити про це ніжними тре-
лями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони
також радіють, повернувшись до рідного лісу.
Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель,
дивиться на них з особливою заздрістю.
Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети
Цілий день бродив я весняним лісом. А під
вечір зяблик попередив мене: збирається дощ. На
гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед
дощем починає одноманітно ромити.
Що ж, пора йти додому.
Прислухайтесь до пташиного хору: в лісах, парках, садках. На різні
голоси славлять весну дрозди, коноплянки, щиглики та інше
голосисте царство. А он здалеку озвалася іволга. Десь по переду гучно
закувала зозуля. Та найгучніший голос у солов’я. Серед свіжого
листя кущів затаївся цей невтомний співак, і чути його чистий голос
далеко-далеко.
Навіть в озері завзято змагаються в своїх співах жаби. Буйно
піднімаються хліба, а над ними, мов чорні стріли, шугають ластівки.
Здається, вони ніколи й не відпочивають.
Насувається здалеку темна хмара. Увечері загуркотів перший
весняний травневий грім. Мабуть, дощ буде!
Объяснение:
На покуті, залитій сонцем(означення), під сліпучою синявою неба сидів старий Чумак.
Він, бронзовий і мускулястий(означення), дивився кожному в очі.
Патріарх свого племені, дебелого й рясного(означення).
Щойно прийшовши з роботи, лише скинувши кашкета(дієслово), сидів він під сліпучо-синім небом, тримаючи на руках сонне дитинча.
Воно спало сидячи, припавши солодко зарожевілим личком до ковальського фартуха(дієслово).
Це вона, Галя(іменник).
Руки, намальовані широченними мазками(означення), вражали своєю правдою.