ІВ! Перепишіть короткий текст так, щоб було не видно, що я списав) Завчасно, дякую.
Сама природа подбала про те, аби все, що є в ній живим, було красивим. Красивий ліс, що вдягнувся в зелені шати, красиве поле соняшників, що повернули свої голівки до сонця — всюди присутня краса, що милує око!
Дитину змалечку привчають бачити й творити красиве, бо потворне не розвиває й не спонукає до злету думки, творчості, прагнень.
Красивими є не лише речі чи сама природа. Красивими є люди, особливо красиві своєю душевною красою! Бо такі люди добрі, привітні, вони ніби світяться зсередини. Такі люди тримають нашу землю, на них тримається весь світ, отже, саме така краса врятує світ. Це краса людяності, краса чистих почуттів, краса думок!
Осяяні сонцем гори виднілися за лісом.
Ми бачили спиляні бракон'єрами дерева.
Травиця, стоптана кіньми, припала додолу.
Збитий німцями літак впав у балку.
2) Чудово блищало небо, засіяне зорями (І. Нечуй-Левицький). 2. Широке рівне плесо віддзеркалювало срібні кучері залитих сяєвом хмар (В. Нестайко). 3. Сумно на небі, повитому в хмари (Дніпрова Чайка). 4. Сниться вночі мені зорями вишите небо (Г. Кириченко). 5. На темному небі нерухомо застигли химерні клаптики хмар, посріблених промінням місяця (Ю. Збанацький).
Пожежа в степу. Папір, акварель (21,4 × 29,6). [Н. p. 12.V] 1848.
Внизу посередині малюнка чорнилом авторський підпис і дата: Т. Шевченко 1848.
Малюнок наклеєний на альбомний аркуш, на якому справа вгорі чорнилом позначено: 41.
На верхньому краю альбомного аркуша олівцем напис: Оригинальний рисунокъ Шевченки, подаренный г-мъ Шрейберомъ.
Під малюнком по нижньому краю альбомного аркуша тушшю напис: Видъ степнаго пожара въ киргизской степи во время слЂдованія транспортовъ въ УкрЂпленія близъ Аральскаго Моря. 12-го мая 1848 года въ вЂденіи Г. М. Шр... на заливъ р. Ори.
Про пожежу в степу під час переїзду експедиції О. І. Бутакова з Орська до Раїма Шевченко розповідає в повісті «Близнецы»:
«Я стал внимательнее всматриваться в горизонт и, действительно, вместо тучки увидел белые клубы дыма, быстро исчезающие в раскаленном воздухе. К полдню пахнул навстречу нам тихий ветерок, и я почувствовал уже легкий запах дыма... И пока транспорт раскидывался своим исполинским каре вокруг залива, я уже купался в нем. Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим /5/ изумленным очам. Все виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направленнях. Чудная, неописанная картина! Я всю ночь под своєю джеломейкою и, любуясь огненною картиною, вспоминал нашего почтенного художника Павлова...
Вблизи транспорта, на темной, едва погнутой линии и на огненном фоне, показался длинный ряд движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке, точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как и степь его, песню. Картина была полная» (див. т. IV, стор. 89, 90 1).
Про цю пожежу розповідає також О. І. Макшеєв:
«На другой день после нашего выступления мы видели вдали паль, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему, и долго любовались, как отдельные сначала огоньки постепенно сливались в непрерывные нити, сопровождаемые сильным заревом. По желанию генерала Шрейбера Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок» (А. Макшеев, Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю, СПб., 1896, стор 29).
В літературі зустрічається під назвою «Вид пожара в киргизской степи» («Шевченківський збірник», т. I, Пб., 1914, стор. 120 — 121).