ів
Поширене означення відокремлюється в реченні (розділові знаки вилучено)

А)Зупинився біля мальвами закосиченої ліси.
Б)На призьбі затіненій розлогою грушею хтось заворошувся встав.
В)Вже видно червоні очі й тремтячі рожеві храпи коней спотворені люттю обличчя верхівців.
Г)Насмерть перелякана козаками шляхта сховалася за міськими мурами.
Д)З’єднане з основними силами селянсько-козацької армії військо Кривоноса становило велику силу.

Як чудово виглядає зимовий ліс і як гарно в ньому на прогулянці! Все навкруги біле, вкрите м’яким пухнастим снігом. На гілках могутніх дерев, особливо на широких лапах вічнозелених ялинок, уляглися невеликі купи снігу, схожі на справжні шапки. Всі дерева схилилися, напружені снігом. Коли така шапка падає з гілки, вона розпрямляється і ніби вистрілює, прагнучи до неба.
Небо блакитне і чисте, ніби сльоза. На сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи.
Морозно. Сніг хрумає і вискрипує під ногами. І якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. Ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки.
Дерева в лісі скрізь вкриті не тільки снігом, але й інеєм та памороззю. У лісі зимовим днем тихо, здається, що всі сплять, вкриті білосніжною ковдрою. Звуки у морозному повітрі дуже швидко розносяться і лунають на далеку відстань. Тому чути, що сплять все ж таки не всі – ось ворона каркнула, ось і сорока застрекотіла, а ось подала голос ще якась зимова пташка. А зовсім поряд цвірінькає синичка. На прогулянку я взяв трохи хліба і борошна, тому ж насиплю його пташкам, бо в зимовий час їм приходиться дуже скрутно і находити собі їжу на землі, вкритій сніговим покривалом, зовсім важко.
Ні, точно, сплять в зимовому лісі не всі. Ось і чиїсь сліди на чистому снігу. Хто ж тут бігав? Скоріш усього, це заєць у своєму білому зимовому кожушку рятувався від зголоднілого сірого вовка або від рудої красуні – лисиці.
Сонце взимку ховається дуже рано, тому не треба баритися. Мені пора поспішати додому, бо на капелюшках ялинок рожевіє сніг, а білі стрункі берізки самі стають рожевими та золотавими. Ось спочатку блакитні, а потім фіолетові і сині тіні прокрадаються по снігу між мовчазних дерев. Небо починає червоніти на заході, а зі сходу стрімко іде темрява, яка за лічені хвилини нагонить подорожнього і вимусить його поспішати до своєї домівки. Вже можна побачити навіть тоненький серпок молодого місяця.
Вечоріє, становиться значно холодніше. А я повертаюсь додому, йдучи назад по своїх слідах, ще раз притоптуючи хрусткий сніг. І тільки-но я вийшов з лісу, обернувся, а ліс уже зовсім чорний на фоні синього снігового килима. На добраніч, тихий та привітливий зимовий ліс, вкритий прекрасним зимовим покривалом, ми ще побачимось!

Колись Олександр Довженко сказав: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Це справді так. Історію потрібно вивчати, тому що це не тільки наше минуле. Це найбільша цінність, наша основа. Як можна дивитися в майбутнє, виховувати нове покоління без усвідомлення свого коріння  самого себе. Адже хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.Я вважаю, що минуле – це своєрідний досвід, який ми переймаємо від батьків, дідів, наставників. Без інформації попередників так ніколи б і не дізналися традицій, звичаїв, культури, форм поведінки.