Дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в Інтернеті – нібито різна людина. Чому це так? Мабуть, тому, що в Інтернеті кожна особистість відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої вчинки. Інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. Я намагаюсь як в Інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися людиною.
Я прагну жити не лише віртуальним життям. Я вважаю, що Всесвітня павутина має чимало переваг. Проте світом Інтернету не варто захоплюватись аж занадто. Адже навколо нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій реальності. Не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у реальному житті. А головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
У рябчика в снігу два порятунки: перший — що під снігом тепло ночувати, а другий — сніг тягне з собою на землю з дерев усяке насіннячко на поживу рябчикові. Під снігом рябчик шукає насіннячко, робить там ходи й віконечка вгорі для повітря. Ідеш іноді в лісі на лижах, дивишся — з’явилася голівка й сховалася: то рябчик. Навіть і не два, а три порятунки рябчикові під снігом: і тепло, і їжа, і сховатися можна від яструба. Тетерук під снігом не бігає, йому б тільки переховатися від негоди. Ходів великих під снігом, як у рябчика, у тетерука не буває, але влаштування квартири також чепурне: позаду відхідок, попереду дірочка над головою для повітря. Сіра куріпка в нас не любить зариватися в сніг і літає ночувати в село на токи. Перебуде куріпка ніч на селі й уранці летить по корм на те ж саме місце. Куріпка, як я помітив, або дикість свою втратила, або ж від природи нерозумна. Яструб помічає її перельоти, і, буває, вона тільки вилітати намірилась, а яструб уже чекає її на дереві. Тетерук, я вважаю, значно розумніший за куріпку. Одного разу було зі мною в лісі таке. Іду я на лижах; день гарний, добрий мороз. Відкривається переді мною велика галявина, на галявині високі берези, а на березах тетеруки живляться бруньками. Довго я милувався, але нараз усі тетеруки кинулися вниз і позаривалися в сніг під березами. Тієї ж миті з’явився яструб, упав на те місце, де позаривалися тетеруки, і почав ходити. Просто над самими тетеруками ходить, а догадатися не може копнути ногою й схопити. Мені це було дуже цікаво. Гадаю: «Якщо він ходить, то, певно ж, чує їх під собою, і дуже ж розумний яструб великий, а того немає, щоб догадатися й гребнути лапою на якийсь вершок чи два в снігу». Ходить і ходить. Забажалося мені до тетерукам, і почав я підкрадатися до яструба. Сніг м’який, лижі не шелестять; та тільки я почав об’їжджати кущами галявину, раптом провалився крізь присипаний снігом ялівець по самі вуха. Вилазив я з провалу, звичайно, уже не без шуму й гадав: «Яструб це почув і полетів». Виліз і про яструба вже й не думаю, а коли галявину об’їхав і виглянув із-за дерева, яструб просто переді мною на короткий постріл ходить у тетеруків над головами. Я вистрілив. Він ліг. А тетеруки так були налякані яструбом, що й пострілу не злякалися. Підійшов я до них, торохнув лижею, і вони з-під снігу один за одним як почали, як почали вилітати; хто ніколи не бачив, зомлів би.
Дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в Інтернеті – нібито різна людина. Чому це так? Мабуть, тому, що в Інтернеті кожна особистість відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої вчинки. Інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. Я намагаюсь як в Інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися людиною.
Я прагну жити не лише віртуальним життям. Я вважаю, що Всесвітня павутина має чимало переваг. Проте світом Інтернету не варто захоплюватись аж занадто. Адже навколо нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій реальності. Не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у реальному житті. А головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
У рябчика в снігу два порятунки: перший — що під снігом тепло ночувати, а другий — сніг тягне з собою на землю з дерев усяке насіннячко на поживу рябчикові. Під снігом рябчик шукає насіннячко, робить там ходи й віконечка вгорі для повітря. Ідеш іноді в лісі на лижах, дивишся — з’явилася голівка й сховалася: то рябчик. Навіть і не два, а три порятунки рябчикові під снігом: і тепло, і їжа, і сховатися можна від яструба.
Тетерук під снігом не бігає, йому б тільки переховатися від негоди. Ходів великих під снігом, як у рябчика, у тетерука не буває, але влаштування квартири також чепурне: позаду відхідок, попереду дірочка над головою для повітря.
Сіра куріпка в нас не любить зариватися в сніг і літає ночувати в село на токи. Перебуде куріпка ніч на селі й уранці летить по корм на те ж саме місце. Куріпка, як я помітив, або дикість свою втратила, або ж від природи нерозумна. Яструб помічає її перельоти, і, буває, вона тільки вилітати намірилась, а яструб уже чекає її на дереві.
Тетерук, я вважаю, значно розумніший за куріпку. Одного разу було зі мною в лісі таке. Іду я на лижах; день гарний, добрий мороз. Відкривається переді мною велика галявина, на галявині високі берези, а на березах тетеруки живляться бруньками. Довго я милувався, але нараз усі тетеруки кинулися вниз і позаривалися в сніг під березами. Тієї ж миті з’явився яструб, упав на те місце, де позаривалися тетеруки, і почав ходити. Просто над самими тетеруками ходить, а догадатися не може копнути ногою й схопити. Мені це було дуже цікаво. Гадаю: «Якщо він ходить, то, певно ж, чує їх під собою, і дуже ж розумний яструб великий, а того немає, щоб догадатися й гребнути лапою на якийсь вершок чи два в снігу».
Ходить і ходить.
Забажалося мені до тетерукам, і почав я підкрадатися до яструба. Сніг м’який, лижі не шелестять; та тільки я почав об’їжджати кущами галявину, раптом провалився крізь присипаний снігом ялівець по самі вуха.
Вилазив я з провалу, звичайно, уже не без шуму й гадав: «Яструб це почув і полетів».
Виліз і про яструба вже й не думаю, а коли галявину об’їхав і виглянув із-за дерева, яструб просто переді мною на короткий постріл ходить у тетеруків над головами. Я вистрілив. Він ліг. А тетеруки так були налякані яструбом, що й пострілу не злякалися. Підійшов я до них, торохнув лижею, і вони з-під снігу один за одним як почали, як почали вилітати; хто ніколи не бачив, зомлів би.