ів Укажіть речення з дієслівними та іменними присудками,до складу яких входять порівняльні частки.
1.Бринить джерело,мов порвалась струна у бандури.
2.Сходи-наче клавіші рояля.
3.Музики раптом стали,ніби струни вони порвали.
4.Як без тебе черствію завжди,жадана пісне.
• назви людей (батько, мати, учитель, друг, Олеся);
• назви тварин (собака, ведмідь, синиця);
• назви міфологічних істот (лісовик, водяник, домовик, русалка, відьма, змій, Нептун, Берегиня);
• назви померлих людей (небіжчик, покійник);
• назви карт, шахових фігур (валет, король, ферзь, кінь, пішак, але туз — неістота).
Загальні назви іменників стосуються багатьох однакових предметів і позначають предмети в цілому.Приклад:
місто, річка, кінь, ручка, галіфе, панама, країна, сонце, щастя, телебачення.
Власні назви іменників стосуються окремих предметів або осіб і допомагають відрізняти їх від інших подібних:
Приклад:
Оксана, Жучка, Київ, Марс, Франція, Стецюк, Карпати, газета “Однокласник”.
Для розрізнення кількісних ознак є дві числові форми — однина і множина (зошит — зошити, поле — поля). Є іменники, які мають лише одну форму числа.Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Объяснение: Выберешь