В весна, весни, весною, веснами; Гможу, до , помагати, спроможний. 2. Усі слова не мають закінчення: А кіно, давно, вікно; В метро, депо, пальто; Б кульбаба, худоба, спідлоба; г бароко, леді, високо. 3. Суфіксальним утворені слова : А добре, чайник, радість; В пишучи, ранній, пригода; Б темно, сміючись, відгук; Глюдський, дощовий, спросоння 4. Усі складні слова треба писати через дефіс: А напів/живий, , сільськогосподарський, південно/східний; Б кисло/молочний, ледве/ледве, жар/птиця;
Дієприслівник означає другорядну дію порівняно з основною дією того самого предмета: Відпочиваючи, читаю.
Дієприслівники бувають недоконаного і доконаного виду. Час у них не визначаємо.
Дієприслівники недоконаного виду (що роблячи?) називають дію, одночасну з основною дією.
Вони творяться від теперішнього часу дієслова за до суфіксів -учи (на письмі ще -ючи) для І дієвідміни і -ачи (-ячи) для II дієвідміни. Для цього досить дієслово поставити в 3-й особі множини теперішнього часу (що роблять?) і -ть замінити на -чи: несуть — несучи, борються — борючись, гуркотять — гуркотячи.
дієслово в 3-йособі множини (вони)(що роблять?) пишуть
пишу
чить
дієприслівникнедоконаного виду(що роблячи?)пишучи
Зауважте! У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и. Дієприслівники треба відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному відмінку множини, які на відміну від дієприслівників мають закінчення -і: дієприслівники відповідають на питання що роблячи? (сяючи, ревучи, сидячи), дієприкметники — на питання які? (сяючі, ревучі, сидячі).
Дієприслівники доконаного виду (що зробивши?) називають дію, яка передує основній дії: Відпочивши, читаю.
Вони творяться від минулого часу дієслова доконаного виду (що зробив?) за до суфікса -ши: сказав — сказавши, приніс — принісши, переміг — перемігши. У кінці цих дієприслівників теж завжди пишеться буква и.
минулий час дієсловадоконаного виду (що зробив?)написав
написав
+ши
дієприслівникдоконаного виду(що зробивши?)написавши
У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + чи – змагаючись, задуматись (задумався) + ши – задумавшись.
Дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії. У такому разі дієприслівником позначають менш важливу, другорядну дію.
Наприклад, не можна вжити дієприслівник в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, нам уявляються лави молоді, бо тут кожна дія стосується іншого діяча: дивимось — ми, а уявляються (хто? що?) — лави. І навпаки, в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, бачим лави молоді можна вжити дієприслівник, бо обидві дії стосуються того самого діяча ми — ми дивимось і ми бачим: В грядуще дивлячись сьогодні, ми бачим лави молоді... (М. Нагнибіда.)
Дієприслівник прилягає до присудка, окреслюючи другорядний процес, що його зазвичай виконує підмет. Розгляньмо три речення:
1. Сонце піднімається з-за обрію та освітлює долину.
2. Піднімаючись із-за обрію, сонце освітлює долину.
3. Сонце піднімається з-за обрію, освітлюючи долину.
У реченні (1) суб’єкт — сонце є підметом, який виконує два рівноправні процеси (піднімається та освітлює).
У реченні (2) мовця цікавить передусім освітлювання долини, тобто процес освітлює буде основним, а поданий дієприслівником піднімаючись — другорядним, що супроводжує основний.
У реченні (3) навпаки, йдеться насамперед про рух сонця, тому другорядний процес подано дієприслівником освітлюючи.
Объяснение:
все остальное сам(а)
На мою думку, Григорій Сковорода – один з найвизначніших філософів не лише України, а й всього світу. Все його життя б існування людини, заснований на глибокій моралі і високих чеснотах. Цей мудрець був переконаний, що після людини лишаються тільки її діла.
Сковорода розмірковував, по-перше, про людське тіло, а, по-друге, про душу. Він присвятив своє життя пошуку істини буття і передачі її майбутньому поколінню. Філософ дотримувався думки, що багатство не робить людину кращою, а все що потрібно їй для існування, дає природа.
Мислитель також проповідував ідею «сродної» праці, тобто праці за покликанням. На його думку, лише в праці, яка приносить задоволення, людина може бути щасливою.
Тема багатства і праці порушена у п’єсі Карпенка-Карого «Хазяїн». Головний герой твору Терентій Пузир намагається збагатитися за до шахрайства, а не тяжкої праці.
З досвіду власного життя переконуюся, що поваги від людей і добробуту можна заслужити виключно чесною працею за покликанням. Підтвердженням цього є мій дідусь. Змолоду він, який народився не в заможній сім’ї, важко працював і швидко перейшов на «свої гроші». Але завдяки своїй наполегливості і працелюбності дідусь зазнав кар’єрного росту: від різноробочого на фабриці до головного директора, при цьому він не втратив довіри і поваги своїх підопічних.
Отже, я можу зробити висновок, що на першому місці для людини має бути її духовне життя, а не задоволення тілесних потреб. Багатство не є джерелом щастя, воно лише створює його ілюзію. Тож дбаймо про наші душі, бо в людині прекрасним має бути все: і тіло, і душа.