В.
Вкажіть складне речення із сурядним та підрядним зв'язком.
а) То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний.
б) Був прозорий сонячний ранок, і мовчазні навколишн дбай¬ливо усте-лені сріблистим сніговим килимом, так ясніли навпроти сон¬ця, що аж сліпило очі.
в) Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.
г) Цей шмат землі, що колесом одкочувався від татарського броду й ко¬зачої долини, і досі не мав власної назви, хоча тут люди не раз знаходили непевний притулок від ординців.
12. Поставте розділові знаки, накресліть схему, зробіть синтаксичний розбір речення
Сонце піднімаючись угору привітно сяє-гріє вітерець легенький дме жайворонки які в’ються над дорогою щось щебечуть там у темному лісочку кують зозулі які зустрічають схід сонця.
Объяснение:
Прийшла весна. Птахи, повертаючись із далеких країв, віталися з рідною землею. Усе навколо ожило, цвіло, буяло. Земля, що вчора виглядала білою пустелею, нині нагадувала казковий зелений килим, увінчаний ранніми квітами. Дерева, вкриваючись пишним цвітом, мрійливо погойдували вітами. Весняне сонце, зігріваючи весь простір, кидало на землю ніжні промені, що сріблом переливалися на хвилях маленького струмочка. Усе навкруги наповнилося незвичайним духом відродження, оновлення. Природа, ніби повноводна ріка життя, невпинно і стрімко розвивалася розкішшю свого багатства, мудрості, краси. Всі люди стояли, як вкопані познімавши шапки. Жінка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась. А в катразі, прихилившись до дерева, щось майструє дід. Він показав на підлітка, який, відійшовши на сторону, подивився трохи і зник. Пес дивився на малясник зосереджено, з блисками жадоби в гаслих очах, нашорошивши вуха. Жадібно їли всі, бравши тремтячими руками вже тільки бліді і приречені привиди.
Відокремлені обставини: повертаючись із далеких країв, вкриваючись пишним цвітом, зігріваючи весь простір, познімавши шапки, схрестивши руки на грудях, прихилившись до дерева, відійшовши на сторону, нашорошивши вуха
Калина
Объяснение:
Стоїть при дорозі калина. Хто йде, той милується нею. Гарна вона кожної пори року. Навесні вбирається калина у смарагдове листя з білим мереживом квіток. Духмяні, запашні квіти милують око. Згодом на місці суцвіть з’являться важкі кетяги, зарум’яняться.
А прийде осінь - не мине й калини, прибереже для неї найчарівніші барви. Навіть зима не насмілиться зірвати це чудове намисто. Обережно притрусить його сніжком, і стане воно цілющим.
Так і стоїть калина, гостинно пригощає ягідками пташок і перехожих.