ВАРІАНТ 1
1.Розставте розділові знаки в поданих реченнях. Визначте речення, в котрому пряма мова стоїть після слів автора.
1. Іди, доню каже мати не вік дівувати, він багатий, одинокий, будеш панувати (Т.Шевченко).
2. Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? Думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свиту через плече (І.Нечуй-Левицький).
3. Враження від капрійської природи писав Михайло Коцюбинський такі гармонійні і так благотворно впливають на мою психіку, що буквально оздоровлюють мене(П.Тичина).
4. Думала сумна смерека Де краса у мене (Д.Павличко).
2. Визначте різновид складного речення, виконайте синтаксичний розбір.
Літа вже не мчать, як лошата прудкі в табуні, повільно бредуть, як верблюди в піску марокканськім (Б.Олійник).
Варіанти відповіді:1. Складносурядне речення. 2.Складне речення з без¬спо¬лучниковим і сполучниковим підрядним зв’язком. 3. Складнопідрядне речення. 4. Складне речення з сурядним і підрядним зв’язком. 5. Безсполуч¬никове складне речення.6.Складнопідрядне речення з кількома підрядними.
3.Визначте різновид складнопідрядного речення, зробіть синтаксичний розбір.
Безкраї лани зеленого збіжжя, що саме красувалося у той час, дрімали серед тихої ночі (М.Коцюбинський).
Варіанти відповіді: 1.Складнопідрядне з підрядним з’ясувальним. 2.Складнопідрядне з підрядним обставинним місця. 3.Складнопідрядне з підрядним означальним.
ВАРІАНТ 2
1.Розставте розділові знаки в поданих реченнях. Визначте речення, в котрому слова автора розривають пряму мову.
1. Правду ото в народі кажуть Не святі горшки ліплять (І.Цюпа).
2. Ех, синку, сину промовляє докірливо батько не кричи хоч ти на старого, бо так закричали мене за цей місяць – жить не хочеться (Г.Косинка).
3. Як присягу, підношу голос я Шипшини й пісні не віддам нікому (М.Рильський).
4. Дозвольте і мені, панове, річ держать тут обізвалася Лисиця (Л.Глібов).
2.Визначте складнопідрядне речення, зробіть синтаксичний розбір.
1. І ллється дзвін коси серед густих отав, і коник на гачку спадає в тихий став (М.Рильський).
2. 1 сонця було там так багато, що йому бракувало місця (О.Довженко).
3. У човні було тіснувато, але хлопці розмістились непогано (М.Трублаїні).
4. Часом качка в повітрі дзвенить чи кажан проти місяця грає (М.Рильський).
3.Визначте серед поданих речень складносурядне, виконайте синтаксичний розбір.
1. Минулася весна рясна, минуло літо золоте, настала осінь, дощ, сльота (Б.Лепкий).
2. Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною(М.Коцюбинський).
3. Минали дні, і в спогадах поринали ночі (М.Хвильовий).
Ми часто говоримо про дружбу, любов до ближнього. Добре знаємо, які вимоги поставити до того, кого з обережністю збираємося зарахувати до числа своїх друзів і знайомих, не від того, щоб і випробування їм влаштувати на чистоту сумління. Знаємо, говоримо, розмірковуємо, сперечаємось. А наші взаємини й далі продовжують залишатися холодними і безпомічними. «Ти – мені, я – тобі», - чи не цим самоприниженням пропахли вони сьогодні? І от на часі ще одна недуга дружніх взаємин: «Мені ніколи!»
«З усіх утрат втрата часу найтяжча», - писав великий Сковорода. Як же тоді бути дружбі, співчутливості, милосердю? Невже час, затрачений на них, вважати згайнованим? А може, він і є саме тим невтраченим, золотим часом, відведеним нам на землі?
Мати потребує нашої уваги, телефонує товариш, у сусіда елементарне прохання – а нам усе ніколи: у нас підготовка до уроків, Інтернет-спілкування, заняття у фітнес-клубі. Після численних відмов оточуючим раптом схаменулись, озирнулись – довкола порожньо, нікому й слова мовити. «Що ж це виходить, - задумуємося тоді, - живемо, щоб навчатися, чи навчаємося, щоб жити?» Свідомо обираємо життя повноцінне, а не самітницьке, позбавлене втіхи живого спілкування, взаємодо душевного тепла. Жахаюся самої думки про самоізоляцію. Це ж те саме, що перестати жити взагалі!
Дехто виправдовується заклопотаністю, усуваючись від світу і його проблем. А вони часто виявляються не чимось іншим, як товстошкірою байдужістю. Задумаймось, чи не вульгарно звинувачувати роботу, навчання в недосконалостях душі? І що важить більше: відданість справам чи підтримка людини в безвиході? Від нагромадження справ ми, звичайно ж, залишимося живі, але для інших – гинемо. Згодом починаємо розуміти, що втрачені й для себе. Та буває пізно.
Ось він, духовний портрет заклопотаної людини. Точніше, заклопотаної собою людини, яка втратила здатність допомагати й розраджувати, перетворила співчуття на формальність, потопила турботу про інших у пустослів’ї. Сумно й боляче, якщо це портрет більшості моїх сучасників.
Тож знаходьмо час! Ми живемо на відстані кроку від ближнього, і від нас залежить, поєднає чи розділить нас цей крок.
Знаходьмо час! Прикро, якщо його нема. Боляче й несправедливо, якщо нема. Якщо ви когось відважилися прогнати від свого порога, робіть це тому, що заслуговує, а не тому, що затримає вас на мить. Знаходьмо щоденно, а не тільки у вихідні. У календарі дружби і взаємодо всі дні помічені. Не забуваймо: стукають у двері вашої душі за розрадою так, як стукали колись у потребі хліба і вогню.
Знаходьмо час, бо для когось він може бути рятівним, єдиним виходом, майбутнім.
Оскільки самотність все частіше нагадує нам небуття, а відмова в підтримці гіркою самокритикою лягає на душу, візьмемо у життя як заповідь: знаходьмо час для ближнього!
Объяснение:
"На березі(в реч - обстав, ч.м - присл) хвилястої (в реч - означ, ч.м. - прикм.) Десни,(в реч - додаток, ч.м. - займен) де білі(в реч. - означ, ч.м. - прикм.) піски,(в реч - обстав, ч.м. іменн) дерева(в реч - обстав, ч.м. - іменн) зелені,(в реч - означ, ч.м. - прикм) досліди,(в реч - додат, ч.м. іменн) які викопували(в реч. присудок, ч.м. - дієсл) вчені,(в реч. - підмет,ч.м. - іменн) стояло(в реч - присудок, ч.м. - дієсл) місто,(в реч - підмет, ч.м. - іменн) оповите в сни(в реч. - означ, ч.м. оповите - прикм, сни - займ.).
Вид - складносурядне речення (не точно)