Вибірково — розподільний диктант. Виписати до першої колонки сполучники, до другої складні, до третьої — складені. До другої таблиці сурядні та підрядні сполучники. МАЛЬВИ Мчить поїзд степом. На південь, на південь! А назустріч йому-і годину, і другу-миготять мальви. Кожна рослина в червоне, чи в біле, в рожеве вбрана. Кожна ніби поспішає гукнути тобі: "Глянь на мене, яка я гарна! Тільки швидше глянь, швидше! Бо сховаюсь.. . яка наша дорога гарна!" степом. Миготять і миготять мальви за вагонним Пливе поїзд вікном. Людино, жінко, яка сіяла цю красу, обізвися! Це ж стільки треба було пройти степовими вітрами, стільки разів ударити сапою та вклонитися землі. Щоб зацвіли ці мальви, ці одвічні квіти України, щоб миготіли за вагонним вікном. Щоб гарно було! Мені, вам люди, і вам, і вам.
Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.
Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові до Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.
Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.