Пам'ятник Іва́нові Фе́дорову у Львові — пам'ятник першодрукареві на території України.Іванові Федорову у Львові, що знаходиться на вулиці Підвальній, 13. Встановлений 26 листопада 1977 року на честь т.зв. «400-ліття книгодрукування на українських землях». Площа навколо пам'ятника — найбільшийбукіністичний ринок Львова. Пам'ятник стоїть неподалік від місця, де в 16-му столітті знаходилася друкарня Львівського ставропігійного братства. Монумент розташований на майданчику, що утворився після впорядкування скверу в підніжжі вежі Корнякта, між входами до Успенської церкви та Державного архіву Львівської області, а також вулицями Підвальною та Руською. Тло складає одна з найвідоміших сакральних споруд Львова — колишній домініканський костел, де в радянські часи був розташований Музей історії релігії та атеїзму (тепер — Музей історії релігії). Іван Федоров в одній руці тримає книгу, а другою рукою ніби сіє зерна знань на львівську бруківку. Під час робіт були виявлені залишки двох паралельно розташованих оборонних мурів, і це вплинуло на розміщення пам'ятника та його композиційне рішення.
У 1964 році відзначали 400-річчя з часу видання першої книги, друкованої І. Федоровим у Москві. Одним із запланованих ювілейних заходів було встановлення меморіальної плити Івану Федорову з метою побудови упродовж наступного десятиріччя пам'ятника друкареві. Меморіальна плита була закладена у сквері між вулицями Підвальною та Івана Федорова.
1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам'ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.
«Далебі пам'ятник був покликаний не стільки задовільнити естетичні уподобання, скільки через правильно висмикнуті з бурхливого потоку історії Львова факти легалізувати в очах галицької громадськости комуністичний режим з осередком у досі ментально чужій львів'янам Москві», — вважає публіцист та дослідник архітектури Павло Шубарт.
Чарівна ніч перед різдвом в однойменній повісті м. гоголя починається з фантастичної події. із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. незабаром відьма набрала їх повний рукав. чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. і тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. навіть дорогу до шинку важко було знайти. досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я солоха. вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. чорт слідом за солохою через пічну трубу проникнув до хати. чого тільки не буває у святкову ніч! то ж і коваль вакула мандрує з диканьки до петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої оксани черевички самої цариці. зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики. а яке ж свято обходиться без жартів і сміху! сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до солохи на вогник. ніхто з солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані чуб - не хотіли, щоб їх там хтось бачив. то ж солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. і такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси! сміється читач і над пузатим пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний спосіб. він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. а вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу. у ніч перед різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. замість того, щоб дошкулити вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині. повість м. гоголя "ніч перед різдвом" входить до першої збірки письменника "вечори на хуторі біля диканьки". в цих повістях автор змалював милу його серцю україну, де він народився та виріс. у них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.
Пам'ятник стоїть неподалік від місця, де в 16-му столітті знаходилася друкарня Львівського ставропігійного братства. Монумент розташований на майданчику, що утворився після впорядкування скверу в підніжжі вежі Корнякта, між входами до Успенської церкви та Державного архіву Львівської області, а також вулицями Підвальною та Руською. Тло складає одна з найвідоміших сакральних споруд Львова — колишній домініканський костел, де в радянські часи був розташований Музей історії релігії та атеїзму (тепер — Музей історії релігії). Іван Федоров в одній руці тримає книгу, а другою рукою ніби сіє зерна знань на львівську бруківку. Під час робіт були виявлені залишки двох паралельно розташованих оборонних мурів, і це вплинуло на розміщення пам'ятника та його композиційне рішення.
У 1964 році відзначали 400-річчя з часу видання першої книги, друкованої І. Федоровим у Москві. Одним із запланованих ювілейних заходів було встановлення меморіальної плити Івану Федорову з метою побудови упродовж наступного десятиріччя пам'ятника друкареві. Меморіальна плита була закладена у сквері між вулицями Підвальною та Івана Федорова.
1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам'ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.
«Далебі пам'ятник був покликаний не стільки задовільнити естетичні уподобання, скільки через правильно висмикнуті з бурхливого потоку історії Львова факти легалізувати в очах галицької громадськости комуністичний режим з осередком у досі ментально чужій львів'янам Москві», — вважає публіцист та дослідник архітектури Павло Шубарт.