Виділіть рядок у якому всі слова не мають закінчення: А) таксі, мудро, зрання, повагом Б) сік, попурі, миттеєво, корінчик В)їжак, січ, льотчик, гравець
Людська природа багата звуками, які є не тільки виразом різних почуттів і бажань, але і провідниками існуючого в природі тяжіння до ритму, краси. Співають прекрасно птиці, але і комахи видають іноді не менш красиві звуки. Однак виразність, яка властива звуковому життю відносно до людської природи, ніде не перетворює звуки в мову, що притаманне тільки людині. Основна ж властивість мови у людини полягає в тому, що вона тонко пов’язана з роботою думки.
Тепер уже ніхто не ототожнює, як робили в 1-й половині XIX століття, думку зі словом, але розвиток мови (її морфології та синтаксису), дійсно, визначається тією функцією мови, якою вона повинна виражати нашу думку. Чим багатша думка, тим більше слів потрібно для її вираження, тим складніше побудова промови. Дитина має всі задатки до вираження звуків мови. Тут ми теж маємо справу з якісним стрибком у розвитку, адже, якщо майже вся людська природа користується здатністю видавати звуки, то ніде така здатність не веде до виникнення мови. Тільки людина володіє мовою – і не як папуга, який може видавати навіть окремі фрази, але завжди одні й ті ж, а як живий володар мови.
Ніхто досі не дав вичерпного вирішення проблеми виникнення мови, бо поява мови не може бути пояснена в порядку еволюції. Якщо ж іноді вчені хочуть звести появу і розвиток мови до дії соціального середовища, то і у тварин є соціальне життя, є певні кошти до спілкування, аналогічні нашій мові, але немає самої мови. Тут у наявності дійсний стрибок, тобто і тут є підстави наполягати на тому, що людство, як таке, все ж не розвинулося еволюційним шляхом з природи до людини. З ним була якась інша ситуація.
Людвіг Фейєрбах відзначав, що зокрема людина, як щось відособлене, не містить в собі людської сутності ні в істоті моральної, ні в мислячій. Людська сутність проявляється лише в спілкуванні. Людина спілкується завжди, навіть залишаючись наодинці; думка – це спілкування із собою, внутрішній діалог. Спілкування, або обмін інформацією – база людської цивілізації, її суть, головна і єдина творча сила. Періоди еволюції людства однозначно співвідносяться з етапами розвитку і вдосконалення форм, методів і засобів збору, зберігання, обробки і передачі інформації. Аналіз інформації лежить в основі науки, яка визначає технічний розвиток, що, в свою чергу, забезпечує виробничі і соціальні відносини. Отже, розвиток суспільної свідомості, науки, продуктивних сил і громадських інститутів в значній мірі забезпечується еволюцією інформаційних технологій. Інформаційний же зв’язок між людьми, виражений в слові, базується саме на мові.
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Людська природа багата звуками, які є не тільки виразом різних почуттів і бажань, але і провідниками існуючого в природі тяжіння до ритму, краси. Співають прекрасно птиці, але і комахи видають іноді не менш красиві звуки. Однак виразність, яка властива звуковому життю відносно до людської природи, ніде не перетворює звуки в мову, що притаманне тільки людині. Основна ж властивість мови у людини полягає в тому, що вона тонко пов’язана з роботою думки.
Тепер уже ніхто не ототожнює, як робили в 1-й половині XIX століття, думку зі словом, але розвиток мови (її морфології та синтаксису), дійсно, визначається тією функцією мови, якою вона повинна виражати нашу думку. Чим багатша думка, тим більше слів потрібно для її вираження, тим складніше побудова промови. Дитина має всі задатки до вираження звуків мови. Тут ми теж маємо справу з якісним стрибком у розвитку, адже, якщо майже вся людська природа користується здатністю видавати звуки, то ніде така здатність не веде до виникнення мови. Тільки людина володіє мовою – і не як папуга, який може видавати навіть окремі фрази, але завжди одні й ті ж, а як живий володар мови.
Ніхто досі не дав вичерпного вирішення проблеми виникнення мови, бо поява мови не може бути пояснена в порядку еволюції. Якщо ж іноді вчені хочуть звести появу і розвиток мови до дії соціального середовища, то і у тварин є соціальне життя, є певні кошти до спілкування, аналогічні нашій мові, але немає самої мови. Тут у наявності дійсний стрибок, тобто і тут є підстави наполягати на тому, що людство, як таке, все ж не розвинулося еволюційним шляхом з природи до людини. З ним була якась інша ситуація.
Людвіг Фейєрбах відзначав, що зокрема людина, як щось відособлене, не містить в собі людської сутності ні в істоті моральної, ні в мислячій. Людська сутність проявляється лише в спілкуванні. Людина спілкується завжди, навіть залишаючись наодинці; думка – це спілкування із собою, внутрішній діалог. Спілкування, або обмін інформацією – база людської цивілізації, її суть, головна і єдина творча сила. Періоди еволюції людства однозначно співвідносяться з етапами розвитку і вдосконалення форм, методів і засобів збору, зберігання, обробки і передачі інформації. Аналіз інформації лежить в основі науки, яка визначає технічний розвиток, що, в свою чергу, забезпечує виробничі і соціальні відносини. Отже, розвиток суспільної свідомості, науки, продуктивних сил і громадських інститутів в значній мірі забезпечується еволюцією інформаційних технологій. Інформаційний же зв’язок між людьми, виражений в слові, базується саме на мові.
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.