Мені дуже сподобався твір Володимира Рутківського «Джури козака Швайки» . Під час прочитання твору, я уявляв себе на місці головних героїв - Санька та Грицика. Прочитавши твір, я зрозумів, що дружба - спражній скарб. Варто цінувати тих людей, які є поряд з тобою. Також завжди слід залишатися патріотом. Саме цей твір пробудив у мені патріотичні почуття. Тепер я знаю, що варто бути вірним рідній землі, славити її та любити. Також не слід пробачати зраду. Українці - славний та сильний народ, який здавна прагне волі. Тож ми, молоде покоління, повинні справдити надії наших предків на щасливе майбутнє.
За чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. Ось-ось має зійти сонце. Його промінчики уже спалахують на обрії. Чекають ранку всі: рослини, тварини, люди. Тільки чому ж його ще немає? Може, ще спить солодким сном? А може, посварилось із землею і не хоче більше світити? Що ж тепер? І все-таки схід поступово рожевіє. Нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве.
Хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки людей. Заіскрилась зеленим килимом земля в його сяйві. Коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день.
Мені дуже сподобався твір Володимира Рутківського «Джури козака Швайки» . Під час прочитання твору, я уявляв себе на місці головних героїв - Санька та Грицика. Прочитавши твір, я зрозумів, що дружба - спражній скарб. Варто цінувати тих людей, які є поряд з тобою. Також завжди слід залишатися патріотом. Саме цей твір пробудив у мені патріотичні почуття. Тепер я знаю, що варто бути вірним рідній землі, славити її та любити. Також не слід пробачати зраду. Українці - славний та сильний народ, який здавна прагне волі. Тож ми, молоде покоління, повинні справдити надії наших предків на щасливе майбутнє.
надеюсь
За чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. Ось-ось має зійти сонце. Його промінчики уже спалахують на обрії. Чекають ранку всі: рослини, тварини, люди. Тільки чому ж його ще немає? Може, ще спить солодким сном? А може, посварилось із землею і не хоче більше світити? Що ж тепер? І все-таки схід поступово рожевіє. Нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве.
Хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки людей. Заіскрилась зеленим килимом земля в його сяйві. Коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день.