Виконання завдань тестового характеру за змістом прочитаного тексту
1. Якою вулицею йшов автор:
А. Сусідньою.
Б. Рідною.
В. Незнайомою.
Г. Невідомою.
2. Яким було перше прізвище, яке він прочитав?
А. Тугай.
Б. Бугай.
В. Пугай.
Г. Папай.
3. Недайбоженки були люди:
А. Ледачі.
Б. Добрі.
В. Безвредні.
Г. Забобонні.
4. Одразу за Недайбоженками жив:
А. Панебудьласка.
Б. Панібудьласка.
В. Перекотиполе.
Г. Довгоступ.
5. Запнивітер обсадив свою хату:
А.Соняшничинням і кукурудзинням.
Б. Чорнобривцями й мальвами.
В. Бузиною й вишнями.
Г. Калиною й берізками.
6. Між стіною своєї хати і насадженнями Запнивітер
понапихав:
А. Землі.
Б. Дощечок.
В. Листя.
Г. Бур’яну.
7. Після Запнивітра жив:
А. Перекотиполе.
Б. Ряботінь.
В. Покотило.
Г. Тягнирядно.
8. Довгоступ купував ступи:
А. Широкі.
Б. Довгі.
В. Вузькі.
Г. Низькі.
9. Дід Довгоступ вигадав свою частину слова:
А. «Аю».
Б. «Ую».
В. «Гую».
Г. «Юю».
10. У кого «…й батько таким був »:
А. В Перекотиполя.
Б. Нечитайла.
В. Довгоступа.
Г. Недобивайла.
тест по рассказу "Такий у нього й батько був"
Объяснение:
Наш рідний Львів - це казка, утілена в камінь чарівною силою майстрів-казкарів з усього світу протягом понад семи століть. Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а й духовно наснажитися. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності, кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Площа Ринок вибудована ще в 14 столітті німецькими ремісниками характерним їм містобудування, і тому така схожа, скажімо, на центральні майдани Мюнхена, Вроцлава чи Кракова, де посередині стоїть головна муніципальна будівля, завершена вежею, а годинник ударами дзвону відбиває перебіг часу.
Опинившись неподалік ратуші, вежа якої увінчує не тільки площу Ринок, а й увесь Львів, відчуваєш величезну конкуренцію людської енергії, накопичуваної тут століттями. Відлічивши вгору 408 сходинок ратушної вежі, можна відчути себе 65-метровим велетнем й охопити Львів кількома поглядами. Зору відкривається простора й багата панорама.
02Повноправними господарями на Ринку від початку 19 століття є Діана, Нептун, Адоніс та Амфітрита, котрі в античному світі керували долями людей і явищами природи. У Львові цих богів поставили наглядати за декоративними фонтанами. Тепер вони, вродливі й граціозні, є втіленням античної краси.
З майже побожним трепетом завжди хочеш зробити «коло пошани» на Ринку, до тебе радо вітає «галерея» палаців: палац Бандінеллі, Чорна кам'яниця, палац Корнякта, архієпископський палац, палац Любомирських, Венеційська кам'яниця тощо.
Кожен здатен знайти у Львові свою вулицю, чи навіть кілька, де, хоч на мить, може відчути себе вічним. Кожен може відчути, як це місто робить людину сильнішою і пробуджує в ній найкраще.
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.