Для кожної людини поняття краси має своє значення. Хтось вбачає у цьому красу духовну, а інший – навпаки, виключно зовнішню. Особисто для мене все ж таки важливіша краса внутрішня, адже як би там не було, ми живемо серед людей, а не манекенів. Тому, на мою думку, краще обрати цікавого співбесідника, аніж милуватися образами, сподіваючись отримати відповідь від німої ляльки.
Аргументом на користь моєї думки може бути те, що приваблива зовні, але порожня всередині людина приречена на самотність. Такі особистості, зазвичай, хизуються тим, до наявності чого зовсім не мають причетності, користуються іншими, а в результаті отримують те, на що заслуговують. Звичайно, такий іб життя приносить свої здобутки, але як-то кажуть: “Перед Богом усі люди рівні”.
У зв’язку з порушеною проблемою, хочеться згадати роман Валер’яна Підмогильного “Місто”, а зокрема головного героя Степана Радченка. Розумний молодий чоловік, фізично розвинений, зовні привабливий, але чомусь, досягнувши бажаного, залишається на самоті з власними роздумами, не розуміє, чому так сталось. А все через власний гонор, і з ним залишилася лише Рита – порожня та не ідеальна, бо жінок, які по-справжньому його кохали, він цинічно використовував.
До того ж, людину прикрашає не її обгортка, а справжні вчинки. Погодьтесь, ніяково буде, коли виявиться, що все, що стояло за маскою досконалості, це фальш і спустошена краса.
Повертаючись до думки про спустошену красу, не можу не згадати героїню роману-епопеї Л.М Толстого “Війна і мир” Елен Курагіну, яка володіє незвичайною красою. Однак згодом з’ясовується, що це все лише яскрава обгортка, за якою порожнеча і духовне убозтво. На противагу їй виступають Наташа Ростова і Мар’я Болконська. Не ідеальні зовні, зате прекрасні всередині, неодноразово доводять це.
Отже, підсумовуючи можна зазначити: справжня краса – це не тільки яскрава обгортка, а й багатий внутрішній світ. Адже недарма кажуть, що по про книгу не судять по її обкладинці.
дії → швидко рушив;
2 – міри й ступеня → сповна розплатився; тричі повторив; дотла знищено;
3 – місця → усе там само; стояв осторонь;
4 – часу → дотемна працював; отоді це й сталося;
5 – причини → тікав од дощу; хвастнув знічев'я;
6 – мети → вибіг подивитися; зсунув навмисне;
7 – умови → до обов'язково; скористаюся принагідно;
8 – допустовості → вірив усупереч сумнівам; а й ми прийдемо попри негоду
Ключ. З других букв перших слів складемо закінчення вислову Бориса Олійника: "Найвища мудрість – в простоті високій"
Для кожної людини поняття краси має своє значення. Хтось вбачає у цьому красу духовну, а інший – навпаки, виключно зовнішню. Особисто для мене все ж таки важливіша краса внутрішня, адже як би там не було, ми живемо серед людей, а не манекенів. Тому, на мою думку, краще обрати цікавого співбесідника, аніж милуватися образами, сподіваючись отримати відповідь від німої ляльки.
Аргументом на користь моєї думки може бути те, що приваблива зовні, але порожня всередині людина приречена на самотність. Такі особистості, зазвичай, хизуються тим, до наявності чого зовсім не мають причетності, користуються іншими, а в результаті отримують те, на що заслуговують. Звичайно, такий іб життя приносить свої здобутки, але як-то кажуть: “Перед Богом усі люди рівні”.
У зв’язку з порушеною проблемою, хочеться згадати роман Валер’яна Підмогильного “Місто”, а зокрема головного героя Степана Радченка. Розумний молодий чоловік, фізично розвинений, зовні привабливий, але чомусь, досягнувши бажаного, залишається на самоті з власними роздумами, не розуміє, чому так сталось. А все через власний гонор, і з ним залишилася лише Рита – порожня та не ідеальна, бо жінок, які по-справжньому його кохали, він цинічно використовував.
До того ж, людину прикрашає не її обгортка, а справжні вчинки. Погодьтесь, ніяково буде, коли виявиться, що все, що стояло за маскою досконалості, це фальш і спустошена краса.
Повертаючись до думки про спустошену красу, не можу не згадати героїню роману-епопеї Л.М Толстого “Війна і мир” Елен Курагіну, яка володіє незвичайною красою. Однак згодом з’ясовується, що це все лише яскрава обгортка, за якою порожнеча і духовне убозтво. На противагу їй виступають Наташа Ростова і Мар’я Болконська. Не ідеальні зовні, зате прекрасні всередині, неодноразово доводять це.
Отже, підсумовуючи можна зазначити: справжня краса – це не тільки яскрава обгортка, а й багатий внутрішній світ. Адже недарма кажуть, що по про книгу не судять по її обкладинці.