У рябчика в снігу два порятунки: перший — що під снігом тепло ночувати, а другий — сніг тягне з собою на землю з дерев усяке насіннячко на поживу рябчикові. Під снігом рябчик шукає насіннячко, робить там ходи й віконечка вгорі для повітря. Ідеш іноді в лісі на лижах, дивишся — з’явилася голівка й сховалася: то рябчик. Навіть і не два, а три порятунки рябчикові під снігом: і тепло, і їжа, і сховатися можна від яструба. Тетерук під снігом не бігає, йому б тільки переховатися від негоди. Ходів великих під снігом, як у рябчика, у тетерука не буває, але влаштування квартири також чепурне: позаду відхідок, попереду дірочка над головою для повітря. Сіра куріпка в нас не любить зариватися в сніг і літає ночувати в село на токи. Перебуде куріпка ніч на селі й уранці летить по корм на те ж саме місце. Куріпка, як я помітив, або дикість свою втратила, або ж від природи нерозумна. Яструб помічає її перельоти, і, буває, вона тільки вилітати намірилась, а яструб уже чекає її на дереві. Тетерук, я вважаю, значно розумніший за куріпку. Одного разу було зі мною в лісі таке. Іду я на лижах; день гарний, добрий мороз. Відкривається переді мною велика галявина, на галявині високі берези, а на березах тетеруки живляться бруньками. Довго я милувався, але нараз усі тетеруки кинулися вниз і позаривалися в сніг під березами. Тієї ж миті з’явився яструб, упав на те місце, де позаривалися тетеруки, і почав ходити. Просто над самими тетеруками ходить, а догадатися не може копнути ногою й схопити. Мені це було дуже цікаво. Гадаю: «Якщо він ходить, то, певно ж, чує їх під собою, і дуже ж розумний яструб великий, а того немає, щоб догадатися й гребнути лапою на якийсь вершок чи два в снігу». Ходить і ходить. Забажалося мені до тетерукам, і почав я підкрадатися до яструба. Сніг м’який, лижі не шелестять; та тільки я почав об’їжджати кущами галявину, раптом провалився крізь присипаний снігом ялівець по самі вуха. Вилазив я з провалу, звичайно, уже не без шуму й гадав: «Яструб це почув і полетів». Виліз і про яструба вже й не думаю, а коли галявину об’їхав і виглянув із-за дерева, яструб просто переді мною на короткий постріл ходить у тетеруків над головами. Я вистрілив. Він ліг. А тетеруки так були налякані яструбом, що й пострілу не злякалися. Підійшов я до них, торохнув лижею, і вони з-під снігу один за одним як почали, як почали вилітати; хто ніколи не бачив, зомлів би.
Майже кожний вихідний ми проводимо в лісі, там у нашої родини є свої заповідні стежки. Входячи до лісу, ми вітаємо знайомі дерева. Навіть дали імена деревам, що приглянулися нам. Віковий дуб-богатир має ім'я казкового царя Берендея, берізку назвали Снігуркою. А от ялинки-підлітки уздовж стежини до лісового озера Чорне одержали ім'я Подружки-Зеленушки. Одного разу ми допомагали працівникам місцевого лісництва збирати жолуді. їх потім відправили в інші лісництва для одержання саджанців дуба.
Узимку дуб Берендей спить, але, коли доторкнешся рукою до його стовбура, відчуєш, що кора тепла. У її складках знаходять притулок різні комахи, а наст під дубом засипаний коричневим різьбленим листям. Вітер сухе дубове листя піднімає і заносить у ялинник. Воно, начебто новорічні прикраси, причаїлося у хвої ялинок Подружок-Зеленушок. Крім дубового, у ялинкових гілках ховається й сухе листя беріз, кленів, осик. А влітку Подружки-Зеленушки здаються непоказними, інший гість лісу найчастіше не зверне на них уваги. Хіба можуть вони зрівнятися з величним дубом Берендеєм або з красунею берізкою Снігуркою!
Узимку все змінюється. Темна зелень хвої привертає до себе погляд, вона ніби зігріває тебе в холоднечу. От ми й вирішили напередодні Нового року прикрасити Подружок-Зеленушок різнобарвним серпантином. Як же ми були вражені, коли, прийшовши в черговий вихідний до лісу, не побачили на звичному місці одну з Подружок-Зеленушок. Ялинку хтось зрубав... На пеньку лежала лише сумна сніжна шапка, на сусідній ялинці сиділи, настовбурчившись, горобці. Здавалося, вони теж сумували разом з нами. Ми, звичайно, прикрасили серпантином ялинки, що залишилися. А коли поверталися додому, купили в магазині невеличку ялинку в діжці. Вона ще така маленька, що прикрашати її ми не стали. Зиму вона проведе в нашій квартирі, а навесні ми віднесемо ялинку до лісу й посадимо замість зрубаного дерева. Буде Подружкам-Зеленушкам нова сестричка
У рябчика в снігу два порятунки: перший — що під снігом тепло ночувати, а другий — сніг тягне з собою на землю з дерев усяке насіннячко на поживу рябчикові. Під снігом рябчик шукає насіннячко, робить там ходи й віконечка вгорі для повітря. Ідеш іноді в лісі на лижах, дивишся — з’явилася голівка й сховалася: то рябчик. Навіть і не два, а три порятунки рябчикові під снігом: і тепло, і їжа, і сховатися можна від яструба.
Тетерук під снігом не бігає, йому б тільки переховатися від негоди. Ходів великих під снігом, як у рябчика, у тетерука не буває, але влаштування квартири також чепурне: позаду відхідок, попереду дірочка над головою для повітря.
Сіра куріпка в нас не любить зариватися в сніг і літає ночувати в село на токи. Перебуде куріпка ніч на селі й уранці летить по корм на те ж саме місце. Куріпка, як я помітив, або дикість свою втратила, або ж від природи нерозумна. Яструб помічає її перельоти, і, буває, вона тільки вилітати намірилась, а яструб уже чекає її на дереві.
Тетерук, я вважаю, значно розумніший за куріпку. Одного разу було зі мною в лісі таке. Іду я на лижах; день гарний, добрий мороз. Відкривається переді мною велика галявина, на галявині високі берези, а на березах тетеруки живляться бруньками. Довго я милувався, але нараз усі тетеруки кинулися вниз і позаривалися в сніг під березами. Тієї ж миті з’явився яструб, упав на те місце, де позаривалися тетеруки, і почав ходити. Просто над самими тетеруками ходить, а догадатися не може копнути ногою й схопити. Мені це було дуже цікаво. Гадаю: «Якщо він ходить, то, певно ж, чує їх під собою, і дуже ж розумний яструб великий, а того немає, щоб догадатися й гребнути лапою на якийсь вершок чи два в снігу».
Ходить і ходить.
Забажалося мені до тетерукам, і почав я підкрадатися до яструба. Сніг м’який, лижі не шелестять; та тільки я почав об’їжджати кущами галявину, раптом провалився крізь присипаний снігом ялівець по самі вуха.
Вилазив я з провалу, звичайно, уже не без шуму й гадав: «Яструб це почув і полетів».
Виліз і про яструба вже й не думаю, а коли галявину об’їхав і виглянув із-за дерева, яструб просто переді мною на короткий постріл ходить у тетеруків над головами. Я вистрілив. Він ліг. А тетеруки так були налякані яструбом, що й пострілу не злякалися. Підійшов я до них, торохнув лижею, і вони з-під снігу один за одним як почали, як почали вилітати; хто ніколи не бачив, зомлів би.
Майже кожний вихідний ми проводимо в лісі, там у нашої родини є свої заповідні стежки. Входячи до лісу, ми вітаємо знайомі дерева. Навіть дали імена деревам, що приглянулися нам. Віковий дуб-богатир має ім'я казкового царя Берендея, берізку назвали Снігуркою. А от ялинки-підлітки уздовж стежини до лісового озера Чорне одержали ім'я Подружки-Зеленушки. Одного разу ми допомагали працівникам місцевого лісництва збирати жолуді. їх потім відправили в інші лісництва для одержання саджанців дуба.
Узимку дуб Берендей спить, але, коли доторкнешся рукою до його стовбура, відчуєш, що кора тепла. У її складках знаходять притулок різні комахи, а наст під дубом засипаний коричневим різьбленим листям. Вітер сухе дубове листя піднімає і заносить у ялинник. Воно, начебто новорічні прикраси, причаїлося у хвої ялинок Подружок-Зеленушок. Крім дубового, у ялинкових гілках ховається й сухе листя беріз, кленів, осик. А влітку Подружки-Зеленушки здаються непоказними, інший гість лісу найчастіше не зверне на них уваги. Хіба можуть вони зрівнятися з величним дубом Берендеєм або з красунею берізкою Снігуркою!
Узимку все змінюється. Темна зелень хвої привертає до себе погляд, вона ніби зігріває тебе в холоднечу. От ми й вирішили напередодні Нового року прикрасити Подружок-Зеленушок різнобарвним серпантином. Як же ми були вражені, коли, прийшовши в черговий вихідний до лісу, не побачили на звичному місці одну з Подружок-Зеленушок. Ялинку хтось зрубав... На пеньку лежала лише сумна сніжна шапка, на сусідній ялинці сиділи, настовбурчившись, горобці. Здавалося, вони теж сумували разом з нами. Ми, звичайно, прикрасили серпантином ялинки, що залишилися. А коли поверталися додому, купили в магазині невеличку ялинку в діжці. Вона ще така маленька, що прикрашати її ми не стали. Зиму вона проведе в нашій квартирі, а навесні ми віднесемо ялинку до лісу й посадимо замість зрубаного дерева. Буде Подружкам-Зеленушкам нова сестричка