Думаю, що недарма мову називають душею народу. Як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. І вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. Хто ж винний у тому, що велика частина населення України розмовляє російською мовою? Хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? І чи потрібно шукати винних?Українську мову століттями принижували, придушували і навіть оголошували «неіснуючою». Але вона витримала всі випробування. Знову наш народ знайшов її і тепер вже точно не втратить. «Співуча українська мова» звучить з динаміків магнітофонів і телевізорів уже майже нарівні з російською. Активно зараз розкуповуються і книги українською. І нехай хтось соромиться її. Це проблеми людини, а не мови. А особисто я не хочу кривдити ні тієї, ні іншої. Для мене обидві ці мови рідні.
Що може бути краще, ніж ніжний голос мами! Журливий, похвальний, веселий, сумний, але такий рідний!. Тільки мама зрозуміє і до знайти вихід з будь-якої ситуації. Розрадить та покаже шлях до кращого майбутнього. І не важливо, якого кольору в неї очі: блакитні чи сірі, карі чи зеленаві, погляд цих очей ти не зплутаєш ні з яким іншим. Тому що, з такою любов’ю на тебе дивитиметься тільки мама, все своє життя! А мамині щічки, як рум’яні яблука завжди нагадуватимуть тобі про її чудові страви, що вона готувала для тебе. Любімо ж своїх матусь!!
