Дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в Інтернеті – нібито різна людина. Чому це так? Мабуть, тому, що в Інтернеті кожна особистість відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої вчинки. Інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. Я намагаюсь як в Інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися людиною.
Я прагну жити не лише віртуальним життям. Я вважаю, що Всесвітня павутина має чимало переваг. Проте світом Інтернету не варто захоплюватись аж занадто. Адже навколо нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій реальності. Не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у реальному житті. А головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
З першого дня життя людини – поруч мати. Вона доглядає, годує і допомагає пізнавати світ своїй дитині. Вона навчає цінувати це життя таким, яким воно є, бачити радощі і прикрощі, прагнути завжди до чогось кращого.
Протягом життя, щоб не сталося, мати завжди буде поряд, завжди вислухає та до Мати радіє нашим перемогам та співчуває невдачам. Матір може дати розумні поради і до вирішити усі наші проблеми, саме вона захистить та застереже від невірних кроків та вчинків. Бо, коли не маєш достатнього життєвого досвіду, дуже легко помилитися, оступитися і піти не тією стежкою.
Кожна мати прагне вберегти своє дитя від життєвих турбот. Материнська любов здатна подолати будь-яку відстань. І, де б ми не були, мама завжди знайде б до
Немає жодного письменника, який би не посвятив свого твору матері. Це «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Два кольори» Дмитра Павличка, оповідання «Мати» Олександра Довженко...
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Та не тільки мати поета «недоспала ночей», не тільки вона «в дорогу далеку…на зорі проводжала». Багато матерів, проводжаючи дітей у далеку дорогу, бажали їм щастя та добробуту, молилися за них щохвилини та завжди чекали додому.
Вирушаючи у велике життя, обов'язково треба подякувати своїй матусі за все, що вона для тебе зробила. Адже саме мати є зіркою, яка освітить твій шлях у темряві великого світу. І коли ти, дорослий і сильний, видерешся на вершину, не забудь про найріднішу людину, бо саме завдяки їй ти і став тим, ким ти є.
Дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в Інтернеті – нібито різна людина. Чому це так? Мабуть, тому, що в Інтернеті кожна особистість відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої вчинки. Інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. Я намагаюсь як в Інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися людиною.
Я прагну жити не лише віртуальним життям. Я вважаю, що Всесвітня павутина має чимало переваг. Проте світом Інтернету не варто захоплюватись аж занадто. Адже навколо нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій реальності. Не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у реальному житті. А головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
З першого дня життя людини – поруч мати. Вона доглядає, годує і допомагає пізнавати світ своїй дитині. Вона навчає цінувати це життя таким, яким воно є, бачити радощі і прикрощі, прагнути завжди до чогось кращого.
Протягом життя, щоб не сталося, мати завжди буде поряд, завжди вислухає та до Мати радіє нашим перемогам та співчуває невдачам. Матір може дати розумні поради і до вирішити усі наші проблеми, саме вона захистить та застереже від невірних кроків та вчинків. Бо, коли не маєш достатнього життєвого досвіду, дуже легко помилитися, оступитися і піти не тією стежкою.
Кожна мати прагне вберегти своє дитя від життєвих турбот. Материнська любов здатна подолати будь-яку відстань. І, де б ми не були, мама завжди знайде б до
Немає жодного письменника, який би не посвятив свого твору матері. Це «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Два кольори» Дмитра Павличка, оповідання «Мати» Олександра Довженко...
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Та не тільки мати поета «недоспала ночей», не тільки вона «в дорогу далеку…на зорі проводжала». Багато матерів, проводжаючи дітей у далеку дорогу, бажали їм щастя та добробуту, молилися за них щохвилини та завжди чекали додому.
Вирушаючи у велике життя, обов'язково треба подякувати своїй матусі за все, що вона для тебе зробила. Адже саме мати є зіркою, яка освітить твій шлях у темряві великого світу. І коли ти, дорослий і сильний, видерешся на вершину, не забудь про найріднішу людину, бо саме завдяки їй ти і став тим, ким ти є.