Виконайте вправи: Вправа № 1 - перепишіть речення, поставте коми при відокремлених членах речення, підкресліть відокремлені члени речення за видом другорядного члена речення.
Вправа № 1
З ніжним серцем самотнім і чулим я до рідного дому прийду. Будуть солодко віяти минулим білі яблуні в нашім саду.
Перемога! Вона таки настала. Вона не могла не настати! Вона вибрала найкращий день тої весни сорок п’ятого року найтепліший найщиріше опромінений сонцем овіяний найласкавішими вітрами дев’ятий день травня сорок п’ятого року.
А я не знаю нічого ніжнішого окрім білої берези!
Бійці йшли похмуро задумавшись спідлоба поглядаючи на загадкові краї.
Над висотою ракети хотіли сягнути неба і знесилившись гнулися і вмирали розсипаючись холодним сяйвом.
Вправа № 2 - перекладіть речення українською, поставте коми при відокремлених членах речення,
Вправа № 2
Эскадрилья светила огнями многочисленных прожекторов усиленно совещая бойцам беспокойное море.
По темному небу плавно неслись первые вестники атаки – зарницы предвещая наступлнение и скорую победу наших войск!
Вправа № 3
Скласти три речення із відокремленими членами речення і розібрати іх синтаксично
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.
— Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.
— Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.
— Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко.
— Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе?
— Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра.
— І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою.
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама.
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.
— У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона.
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати!
- Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!