Випиніть усі похідні слова, доберіть до них твірні, позначте твірну основу та словотворчий засіб (засоби). Зробіть висновок про іб творення слова, Шевченка зворушила й розхвилювала така надтепла зустріч і те, що вперше після нестерпно важкої подорожі й огидного каземату він нарешті знову затишній кімнаті, серед земляків, де кожна дрібниця нагадує йому про все далеке й безмежно рідне (З. Тулуб).

культура. ми часто чуємо та вимовляємо це слово, але не завжди чітко розуміємо його значення. культура включає в себе багато складових. це і поведінка, і ставлення до оточуючих і власна обізнаність…

то чи можна вважати культурною сучасну людину? на мою думку, зовсім не кожен з нас взагалі розуміє значення цього слова. часто доводиться спостерігати за підлітками, які можуть дозволити собі нецензурно висловлюватися,  сміятися та голосно розмовляти у громадському транспорті чи в інших місцях громадського користування. хіба ж можна їх вважати культурними? вони взагалі не виконують найелементарніших норм поведінки. те ж саме можна сказати про тих, хто смітить на вулицях, грубить старшим, не поступається місцем у транспорті… це все, як не дивно, культура. культура поведінки, без якої неможливо стати самодостатньою та цілісною особистістю.

буває й інакше. нібито вихована і культурна людина. з усіма ввічлива, і бабусі місцем поступиться, і з сусідкою привітається, а вдома… вдома родина страждає від поведінки цієї людини. вона може нагрубити, образити близьких ні за що, зіпсувати всім настрій з самого ранку і спокійно йти на навчання чи на роботу. найчастіше так поводяться саме підлітки, але буває, що і дорослі вдома не вважають за потрібне стримуватися. таких людей, звичайно, не назвеш культурними, адже їхня невихованість і безкультурність появляється з найближчими і найдорожчими людьми.

  то яка ж роль культури в житті людини? на мою думку, величезна. можна бути освіченою людиною та багато знати, та якщо ти не будеш вміти спілкуватися, не знатимеш елементарних правил культури поведінки, то навряд чи зможеш чогось досягти. звичайно, зустрічають по одягу, але подальше спілкування можливе лише тоді, коли людина має певні навички, і культура в цьому дуже є.

у більш загальному, широкому значенні слово «культура» означає культурні надбання нашого народу. але, на мою думку, ці значення нероздільні. адже людина, яка не дотримується культури поведінки навряд чи оцінить будь-які культурні надбання. все велике починається з малого, і саме з кожного з нас починається культура нації. а сьогодні ознаки цієї «культури» можна побачити майже скрізь. на скількох історичних пам`ятках, будь це пам`ятники, палаци чи просто будівлі, які належать до національного надбання українців, залишили свої «відбитки» наші сучасники? це і різноманітні написи різного змісту (по типу «тут був вася»), і графічні зображення, яким тут явно не місце…   

Укиєві на площі перед софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «богдан хмельницький. 1888». на вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. а тут усе в бронзі до найменших деталей. і так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. ця скульптура, здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під пилявцями. однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях. автор шедевра — видатний скульптор xix століття, білорус за походженням, михайло микешин. на запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. історик володимир антонович знайомив мике-шина з різними портретами богдана хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. кінь мав бути саме такий, на якому їздив хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. за розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора. проект був схвалений київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. та ніщо не могло зупинити микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. спорудження пам’ятника богданові хмельницькому стало всенародною справою. у січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. але зібраних коштів було замало. задля зменшення витрат скульптор відмовився від ідних композицій на постаменті. бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. та влада постійно ставила перепони: микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати. через три роки скульптуру нарешті відлили. це був довершений мистецький твір. скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи. встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. були проблеми з його перевезенням з петербурга до києва, збереженням, пошуком місця встановлення. і все ж настав довгоочікуваний день. на софійській площі віднині височів пам’ятник богданові хмельницькому. не запросили на відкриття тільки його творця михайла микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.