«Хліб — усьому голова», «Зустріти хлібом-сіллю», «Паляниця — хлібові сестриця». Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились до нього як до святині. Щодо хлібу існує багато повір'їв, які у давнину мали як практичний, так і ритуально-магічний зміст. Наші пращури пильнували, щоб хліб не падав додолу. А якщо раптом упаде, то одразу піднімали, обтирали, пере цілували і з'їдали. Вважалося, якщо так не зробити, то родина зазнає страшенних збитків. Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна було через нього переступати. Треба було підняти, обтрусити й покласти на видному місці — птахам. За гріх вважалося навіть надкусити та недоїсти шматок. Перший хліб нового врожаю давали потроху собаці чи котові. На жнива виконували особливий обряд. Називався він «свято першого снопа». Сніп пшениці, заквітчаний стрічками, несли селом, і кожний, хто стрічав процесію, низенько їй кланявся. Окремо хочеться сказати про роль хліба на весіллі. Весільний хліб (коровай) треба швидко з'їсти, щоб не засох, бо в молодих «життя всохне». А чи знаєте ви, що для того, щоб спекти весільний коровай, за спеціальні люди — жінки, що мають гарну сім'ю, і борошно вони приносили своє. Не менше 7 жінок брали участь у випіканні хліба. Крихти зі столу ніколи не змітали на долівку, ретельно збирали і віддавали птахам, а крихти свяченої паски — худобі. Ось такі повір'я існують в українського народу споконвіку. Тож давайте продовжувати традиції вшанування святого хліба.
Н.в. білолиций хлопець р.в білолицього хлопця д.в білолицьому хлопцю з.в білолицього хлопця о.в білолицим хлопцем м.в на білолицьому хлопцю н.в довгошия жирафа р.в. довгошиєї жирафи д.в. довгошиїй жирафі з.в довгошиєї жирафи о.в довгошиєю жирафою м.в на довгошиїй жирафі н.в сергіїв мопед р.в сергієвого мопеда д.в сергієвому мопедові з.в сергієвого мопеда о.в сергієвим мопедом м.в на сергієвому мопеді н.в столітня війна р.в столітньої війни д.в столітній війні з.в столітньої війни о.в столітньою війною м.в на столітній війні н.в великий район р.в великого району д.в великому районові з.в великого району о.в великим районом м.в на великому районові н.в материна пісня р.в материної пісні д.в материній пісні з.в материної пісні о.в материнею піснею м.в на материній пісні н.в материнська пісня р.в материнської пісні д.в материнській пісні з.в материнської пісні о.в материнською піснею м.в на материнській пісні
«Хліб — усьому голова», «Зустріти хлібом-сіллю», «Паляниця — хлібові сестриця». Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились до нього як до святині. Щодо хлібу існує багато повір'їв, які у давнину мали як практичний, так і ритуально-магічний зміст. Наші пращури пильнували, щоб хліб не падав додолу. А якщо раптом упаде, то одразу піднімали, обтирали, пере цілували і з'їдали. Вважалося, якщо так не зробити, то родина зазнає страшенних збитків. Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна було через нього переступати. Треба було підняти, обтрусити й покласти на видному місці — птахам. За гріх вважалося навіть надкусити та недоїсти шматок. Перший хліб нового врожаю давали потроху собаці чи котові.
На жнива виконували особливий обряд. Називався він «свято першого снопа». Сніп пшениці, заквітчаний стрічками, несли селом, і кожний, хто стрічав процесію, низенько їй кланявся.
Окремо хочеться сказати про роль хліба на весіллі. Весільний хліб (коровай) треба швидко з'їсти, щоб не засох, бо в молодих «життя всохне». А чи знаєте ви, що для того, щоб спекти весільний коровай, за спеціальні люди — жінки, що мають гарну сім'ю, і борошно вони приносили своє. Не менше 7 жінок брали участь у випіканні хліба.
Крихти зі столу ніколи не змітали на долівку, ретельно збирали і віддавали птахам, а крихти свяченої паски — худобі.
Ось такі повір'я існують в українського народу споконвіку. Тож давайте продовжувати традиції вшанування святого хліба.