Я знаю, що є люди, які мають дуже багато грошей. Їм здається, що вони можуть купити все. І дійсно, у них є прекрасні квартири або навіть будинки, вони їздять на красивих машинах, на них дорогий одяг, багато ювелірних прикрас. Здавалося б, живи й радій. Але мої батьки кажуть, що такі люди не щасливіші тих, хто має скромний достаток.
Щастя за гроші не купиш. А що ж таке бути щасливим? Бути щасливим — означає мати міцну дружну родину, улюблену роботу, вірних друзів і, звичайно ж, здоров’я.
Я розумію, що гроші мають велике значення у житті людини, але в той же час як за гроші купиш відверту прихильність людей, що тебе оточують? Можна купити дорогі фарби, устаткування, розкішну художню майстерню, але як створиш шедевр на полотні, якщо в тебе немає таланту? А талант за гроші не купиш. Ніякі гроші не зроблять з тебе поета, музиканта…
Гроші не зроблять людину поряднішою. За гроші не купиш любов, світанок, принадність провесни або свіжість першого снігу. За гроші не купиш посмішку дитини і не придбаєш добре серце, якщо твоє байдуже і черстве. І немає таких магазинів, де продається розтрачене марно життя, де продається безсмертя.
Людина може залишити на землі добру пам’ять про себе своїми гідними вчинками, добрими стосунками з людьми.
Поки свободою, разом горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!
Так писав чудовий поет А. С. Пушкін. І я абсолютно Впевнена, що людина може бути по-справжньому, повністю щасливий тільки на своїй батьківщині, в тім краю, де він народився і виріс, де живуть його рідні і близькі, друзі.
Адже що для людини є найдорожчим? Звичайно ж, це батьки, діти, родина. Але ця трепетна любов, почуття щирої прихильності до них і виражається в слові «вітчизна» — земля батьків, рідна земля. За свою вітчизну у всі часи чесні і благородні люди, не вагаючись, готові були віддати життя. Тому що свідомість того, що від твоїх вчинків залежить доля батьківщини, здатне зробити хоробрим, сміливим і рішучим навіть самого невпевненого і боязкого людини.
Почуття любові до рідної землі закладається навіть не в дитинстві — воно дано нам від народження, впитано з молоком матері. Якщо ми щиро любимо свою батьківщину, то вона відповідає нам тим же: рідні місця вселяють радість і заспокоєння в наші душі, надають впевненість, надихають на великі справи. М. В. Ломоносов писав:
Зміцнює любов вітчизни Синів російських дух і руку; Бажає всяк пролити всю кров, Від грізного бадьориться звуку.
У рідному краю все здається більш красивим, чистим. Саме рідна природа дарує нам найсвітліші почуття, дозволяє повні груди вдихати аромат дорогих з дитинства садів, полів, лісів; милуватися розливами річок, які ніде більше не можуть бути прозорішим, глибше, ширше; насолоджуватися неповторною синявою і чистотою небесних далей. Сонце на батьківщині — найяскравіше, сніг взимку — самий сліпучо-білий, весняний дощ — самий теплий. І здається, тільки в рідному: краю можна побачити різнобарвну веселку.
Але глибокої любові до батьківщини не може відчувати людина, черствий душею, байдужий до оточуючих його людей. Любити свою країну — означає любити її народ, і більше того, любити все людство. Саме народу присвятили життя багато великі люди, справжні сини своєї батьківщини. Так, поет Муса Джаліль писав у своїх рядках:
Дав клятву я: життя присвятити народу,
Країні своїй вітчизні всіх отчизн.
Якби люди в усіх країнах могли щиро любити все людство, не було б воєн, назавжди встановився мир на землі, кожна країна стала б щасливішою. І у створенні цього щастя відчувалося б участь кожної людини.
Будь розумний і вдячна людина глибоко усвідомлює свій кровний зв'язок з предками, а отже, зв'язок з вітчизною. Як відгукуються в наших душах долі батьків і матерів, як не може бути байдуже горе наших рідних, так не може бути справжня людина байдужий до долі своєї країни. Адже він відчуває себе її частинкою, відчуває на собі всі її тяготи і перемоги, разом з нею переживає її радості і печалі. І намагається зробити все від нього залежне для її щастя.
Де б ми не були, куди б не заносила нас доля, думками ми неодмінно знову і знову повертаємося на батьківщину, з радістю сприймаємо будь-яку добру звістку про свою країну, засмучуємося її невдачами. І не важливо, чим ми займаємося, яку професію обираємо справою свого життя — всіма своїми вчинками і справами ми служимо батьківщині.
Я знаю, що є люди, які мають дуже багато грошей. Їм здається, що вони можуть купити все. І дійсно, у них є прекрасні квартири або навіть будинки, вони їздять на красивих машинах, на них дорогий одяг, багато ювелірних прикрас. Здавалося б, живи й радій. Але мої батьки кажуть, що такі люди не щасливіші тих, хто має скромний достаток.
Щастя за гроші не купиш. А що ж таке бути щасливим? Бути щасливим — означає мати міцну дружну родину, улюблену роботу, вірних друзів і, звичайно ж, здоров’я.
Я розумію, що гроші мають велике значення у житті людини, але в той же час як за гроші купиш відверту прихильність людей, що тебе оточують? Можна купити дорогі фарби, устаткування, розкішну художню майстерню, але як створиш шедевр на полотні, якщо в тебе немає таланту? А талант за гроші не купиш. Ніякі гроші не зроблять з тебе поета, музиканта…
Гроші не зроблять людину поряднішою. За гроші не купиш любов, світанок, принадність провесни або свіжість першого снігу. За гроші не купиш посмішку дитини і не придбаєш добре серце, якщо твоє байдуже і черстве. І немає таких магазинів, де продається розтрачене марно життя, де продається безсмертя.
Людина може залишити на землі добру пам’ять про себе своїми гідними вчинками, добрими стосунками з людьми.
Поки серця для честі живі,
Мій друг, вітчизні присвятимо
Душі прекрасні пориви!
Так писав чудовий поет А. С. Пушкін. І я абсолютно Впевнена, що людина може бути по-справжньому, повністю щасливий тільки на своїй батьківщині, в тім краю, де він народився і виріс, де живуть його рідні і близькі, друзі.
Адже що для людини є найдорожчим? Звичайно ж, це батьки, діти, родина. Але ця трепетна любов, почуття щирої прихильності до них і виражається в слові «вітчизна» — земля батьків, рідна земля. За свою вітчизну у всі часи чесні і благородні люди, не вагаючись, готові були віддати життя. Тому що свідомість того, що від твоїх вчинків залежить доля батьківщини, здатне зробити хоробрим, сміливим і рішучим навіть самого невпевненого і боязкого людини.
Почуття любові до рідної землі закладається навіть не в дитинстві — воно дано нам від народження, впитано з молоком матері. Якщо ми щиро любимо свою батьківщину, то вона відповідає нам тим же: рідні місця вселяють радість і заспокоєння в наші душі, надають впевненість, надихають на великі справи. М. В. Ломоносов писав:
Зміцнює любов вітчизни
Синів російських дух і руку;
Бажає всяк пролити всю кров,
Від грізного бадьориться звуку.
У рідному краю все здається більш красивим, чистим. Саме рідна природа дарує нам найсвітліші почуття, дозволяє повні груди вдихати аромат дорогих з дитинства садів, полів, лісів; милуватися розливами річок, які ніде більше не можуть бути прозорішим, глибше, ширше; насолоджуватися неповторною синявою і чистотою небесних далей. Сонце на батьківщині — найяскравіше, сніг взимку — самий сліпучо-білий, весняний дощ — самий теплий. І здається, тільки в рідному: краю можна побачити різнобарвну веселку.
Але глибокої любові до батьківщини не може відчувати людина, черствий душею, байдужий до оточуючих його людей. Любити свою країну — означає любити її народ, і більше того, любити все людство. Саме народу присвятили життя багато великі люди, справжні сини своєї батьківщини. Так, поет Муса Джаліль писав у своїх рядках:
Дав клятву я: життя присвятити народу,
Країні своїй вітчизні всіх отчизн.
Якби люди в усіх країнах могли щиро любити все людство, не було б воєн, назавжди встановився мир на землі, кожна країна стала б щасливішою. І у створенні цього щастя відчувалося б участь кожної людини.
Будь розумний і вдячна людина глибоко усвідомлює свій кровний зв'язок з предками, а отже, зв'язок з вітчизною. Як відгукуються в наших душах долі батьків і матерів, як не може бути байдуже горе наших рідних, так не може бути справжня людина байдужий до долі своєї країни. Адже він відчуває себе її частинкою, відчуває на собі всі її тяготи і перемоги, разом з нею переживає її радості і печалі. І намагається зробити все від нього залежне для її щастя.
Де б ми не були, куди б не заносила нас доля, думками ми неодмінно знову і знову повертаємося на батьківщину, з радістю сприймаємо будь-яку добру звістку про свою країну, засмучуємося її невдачами. І не важливо, чим ми займаємося, яку професію обираємо справою свого життя — всіма своїми вчинками і справами ми служимо батьківщині.