Виписати тільки двокомпонентні складнопідрядні речення й визначити їх тип. Та проаналізувати речення.
1. А чи сумуєш ти від того, що в нас в садку не­має пташок співучих, не чуть пісень сріблястих про ночі зоряні, про сонце, про кохання? 2. А проте я не боюсь їх і добре знаю, хто вони. 3. Якось не помітили, коли почала йти, ішла й пройшла перед очима вся череда. 4. Тарас Шевченко ще змалку ку­пався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх на­родними піснями. 5. Тільки той, хто засвоює мовну культуру в усій її сукупності й багатогранно­сті, здатен стати творцем мовних цінностей і найпов­ніше виразити себе як особистість у будь-якій галузі суспільної діяльності. 6. Обмеження сфер, де викорис­товується національна мова, приводить до знекровлен­ня культури.

7. Психологи досліджують, від якого мо­менту починається спілкування людини з навколиш­нім світом, коли дитина починає сприймати, розрізня­ти звуки людської мови.

I. 1. Досліджуючи співвідношення мови і культури, вчені детально зупиняються на функціях, які виконує мова в суспільстві. 2. Що за літо заробить Мотря, те за зиму й проживуть. 3. І здається малому, що там — край світу. 4. Забув про школу Шевченко, думав за нове і яка то доля буде в маля­рах. 5. Кажуть же, що народився такий, що волю в панів одніме... Хто знає —може, це й він. 6. Він знав усе, що робиться на селі. 7. Кож­ний політичний діяч приречений на поразку, якщо його робота позбавлена постійного спілкування з людь­ми.

II. 1. Дівчина співала стиха та виразно про того сироту-наймита, що не має в світі роду. 2. Перше горе, що отруїло хлопцеве серце,— злидні та праця покла­ли матір в домовину. 3. Творчість рідною мо­вою — це спілкування і зі своїми сучасниками, і з по­передніми поколіннями, які створили культурний шар духовності народу. 4. Чув щось важке у собі і не хотів признатись, що то образа. 5. Найгеніальніший драматург не здатний вимислити більш гострі, неймовірні, але жахливо правдиві колізії, аніж ті, що є канвою біографії Шевченкової. 6. З-по­між найвищих оцінок, якими означено талант і одер­жимість Лесі Українки, є й така — прометеївського роду. 7. Треба нам, письменникам, треба го­ворити так, щоб і недруги вивчали нашу мову, аби читали нас в оригіналі. 8. Ти соромишся рідної ма­тірної мови? Це ще нічого. Я знала виродка, що цу­рався жінки, що привела його на світ.

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.

Дружба, яка не є взаємною, рано чи пізно набридає людині та стає досить неприємним.  Адже коли у нас щось трапляється, ми ідемо за порадами до свого найкращого друга. Ми йому довіряємо всі секрети, радимось та допомгаємо йому у цьому навзаєм. Хто як не кращий друг може ще підтримати? Не потрібно через маленьку сварку або через кофлікт чи плітки сваритись та руйнувати дружбу яка роки будувалась(або певний період). Після спілкування з друзями справді стає спокійно на душі якщо ти в цій людині не помилаєшся, що довірив їй якусь важливу інформацію.Не потрібно ніяких психологів, якщо друг справжній, вірний, може зрозуміти та порадити.Друзі мають обовязки яких потрібно дотримуватись. У кожному дружба своя. Не кожен зрозуміє чиюсь дружбу, адже у кожного вона різна. Буде неприємно, якщо ти довірив людині свої секрети, а вона не стримала своєї обіцянки і розповіла інформацію, або навіть не поділилась своїм.. Знайшовши близьку людину, потібно докласти всіх зусиль, щоб не втрати її. Щоб мати вірного друга - потрібно бути вірним йому! Хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. Дружба - це велика цінність. Як кажуть: "Вірний приятель - то найбільший скарб. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч. В лиху годину узнаєш вірну людину - тобто коли ти будеш у скрутній ситуації і тобі потрібна буде термінова до авжеш не всі тобі до от тільки тоді ти справді зрозумієш кому ти важливий і наскільки. Друг буде радий бачити тебе у любій годині якщо це терміново, може відкласти всі свої плани. Дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.