Хліб... Він щодня приходить до нас — рум'яний, теплий, запашний, незрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг... І все-таки хліб. Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголовнішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо кажуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голова. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь. Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої старості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: "Отче наш, хліб наш насущний дай нам днесь". І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля. І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб перемогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя. Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення. Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбайливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питання про хліб лишається у нас головним. Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голодному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровесників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб: Як їсте ви паляниці, Калачі смачні їсте,— Не забудьте уклонитись Хліборобові за це!
На картині Катерини Білокур я бачу великі круглі яблука. Вони лежать на м’якому полотні, яке нагадує строкату бабусину хустку, і здаються дуже свіжими та соковитими. Схоже, що бабуся тільки-но назбирала їх для своїх онуків і дбайливо загорнула у хустинку.
До того часу як дозріти, кожне з цих дев’яти яблук півроку висіло на дереві. Виблискуючи на яскравому сонці червоними щоками, плоди наповнилися чудовим запашним ароматом. Прекрасний ніжний запах стиглих яблук з домашнього саду неможливо сплутати ні з чим. А дивовижний, трохи кислуватий смак цих улюблених усіма фруктів краще меду. Вони так і спокушають спробувати їх на смак, відчути, як вони хрумтять…
Віддалік від яблук художниця зобразила двох маленьких жовтогрудих пташок — синичок. Вони виглядають дуже реалістично, майже як живі, та органічно вписуються у загальну композицію картини. Однак їм відведена другорядна роль у сюжеті натюрморту. Художниця дещо несподівано зобразила фон — задній план картини. На ньому здіймається похмуре небо, під яким розкинувся мальовничий зелений сад. Неласкаве синьо-сіре небо контрастує з квітучими деревами та яскравими кольорами яблук й робить їх більш виразними. Квітучі гілки яблуні динамічно переплітаються, ніби колишуться від легкого подиху вітерця. З’являється відчуття, мов ніжні біло-рожеві квіточки зав’язі плодів виділяють у повітря любі пахощі весни. І якщо вдихнути на повні груди, цей тонкий солодкуватий аромат наповнює легені й приємно розходиться по всьому тілу.
Ми бачимо, як кисть живописця майстерно поєднала два жанри — натюрморт і пейзаж. Соковиті яблука на передньому плані, немов маленькі сонечка, випромінюють світло і висвітлюють картину теплими фарбами. Вони символізують родючість рідного краю і гостинність його мешканців.
Є логічне протиріччя між квітучими буйним цвітом деревами, що відбувається навесні, і стиглими яблуками, які дозрівають лише в кінцу літа – на початку осені. Але на перший погляд це непомітно, і сюжет картини виглядає дуже органічно. В такий б відхилення від реалізму автор намагається передати торжество весни, свято вічної молодості та життя у процвітанні.
Картина «Богданівські яблука» не може не подобатися, адже вона втілює красу і велич сільської природи, її садів і полів. Цей геніальний витвір рук людських демонструє високий професіоналізм та художню майстерність митця.
Він щодня приходить до нас — рум'яний, теплий, запашний, незрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг... І все-таки хліб.
Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголовнішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо кажуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голова. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь.
Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої старості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: "Отче наш, хліб наш насущний дай нам днесь". І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля.
І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб перемогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя.
Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення.
Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбайливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питання про хліб лишається у нас головним.
Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голодному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровесників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб:
Як їсте ви паляниці,
Калачі смачні їсте,—
Не забудьте уклонитись
Хліборобові за це!
На картині Катерини Білокур я бачу великі круглі яблука. Вони лежать на м’якому полотні, яке нагадує строкату бабусину хустку, і здаються дуже свіжими та соковитими. Схоже, що бабуся тільки-но назбирала їх для своїх онуків і дбайливо загорнула у хустинку.
До того часу як дозріти, кожне з цих дев’яти яблук півроку висіло на дереві. Виблискуючи на яскравому сонці червоними щоками, плоди наповнилися чудовим запашним ароматом. Прекрасний ніжний запах стиглих яблук з домашнього саду неможливо сплутати ні з чим. А дивовижний, трохи кислуватий смак цих улюблених усіма фруктів краще меду. Вони так і спокушають спробувати їх на смак, відчути, як вони хрумтять…
Віддалік від яблук художниця зобразила двох маленьких жовтогрудих пташок — синичок. Вони виглядають дуже реалістично, майже як живі, та органічно вписуються у загальну композицію картини. Однак їм відведена другорядна роль у сюжеті натюрморту. Художниця дещо несподівано зобразила фон — задній план картини. На ньому здіймається похмуре небо, під яким розкинувся мальовничий зелений сад. Неласкаве синьо-сіре небо контрастує з квітучими деревами та яскравими кольорами яблук й робить їх більш виразними. Квітучі гілки яблуні динамічно переплітаються, ніби колишуться від легкого подиху вітерця. З’являється відчуття, мов ніжні біло-рожеві квіточки зав’язі плодів виділяють у повітря любі пахощі весни. І якщо вдихнути на повні груди, цей тонкий солодкуватий аромат наповнює легені й приємно розходиться по всьому тілу.
Ми бачимо, як кисть живописця майстерно поєднала два жанри — натюрморт і пейзаж. Соковиті яблука на передньому плані, немов маленькі сонечка, випромінюють світло і висвітлюють картину теплими фарбами. Вони символізують родючість рідного краю і гостинність його мешканців.
Є логічне протиріччя між квітучими буйним цвітом деревами, що відбувається навесні, і стиглими яблуками, які дозрівають лише в кінцу літа – на початку осені. Але на перший погляд це непомітно, і сюжет картини виглядає дуже органічно. В такий б відхилення від реалізму автор намагається передати торжество весни, свято вічної молодості та життя у процвітанні.
Картина «Богданівські яблука» не може не подобатися, адже вона втілює красу і велич сільської природи, її садів і полів. Цей геніальний витвір рук людських демонструє високий професіоналізм та художню майстерність митця.