Виписати з тексту займеники. 1. Поздоровлення з народженням людини- одна з ознак людьскої культури. для кожної людини день народження - найщасливіший день у її житті. Якщо ніхто не поздоровив її з днем народження, навіть незгадав їй про це- це людина одинока і нещасна . Ти повинен знати і все життя памятати день народження матері, батька, дідуся, бабусі,братів, сестер.Щастя сімї у тому, що ми віддаємо один одномк теплотк своїх сердець. У день народження дорогої для тебе людини встань раніше , ніж звичайно, прийди до імениника і скажи йому :" Поздоровляю з днем народження. Бажаю Вам від всього серця доброго здоровя і щастя, сильного духу і ясної думки."
У наше бурхливе століття, коли всі сфери життя постійно вдосконаляться й розвиваються, важко знайти будинок, офіс або підприємство, у яких не було б комп’ютера. Важко знайти й людини, навіть серед дітей дошкільного віку, що не мав би найпростіших навичок роботи із цією розумною машиною. Те, що ще кілька десятків років тому здавалося чимсь незрозумілим, невідомим, складним і майже фантастичним, тепер стало звичайній і доступним навіть дитині. Багато хто вже не представляють своєї роботи, навчання й повсякденного життя без комп’ютера
Перші електронні машини були придумані для того, щоб до людині робити складні математичні обчислення, зберігати в пам’яті численні величезні формули. Але згодом виявилося, що ці машини можуть зберігати й відтворювати будь-які інші види інформації. Багато функцій виконує цей корисний і необхідний пристрій: і числові розрахунки, і печатка книг, і створення й зміна малюнків, фотографій, кінофільмів, музики. За до комп’ютера виробляється керування сучасними машинами, заводами, літаками, космічними кораблями. Фізика, хімія, медицина, машинобудування, промисловість, торгівля – яку галузь не візьми, всі вони оснащені комп’ютерами й працюють по заздалегідь заданих програмах
Комп’ютер перетворився в універсальний засіб для обробки всіх видів інформації, використовуваних людиною. З дитячого років ми звикаємо до захоплюючих комп’ютерних ігор, захоплюючим «обучалкам»; ми вчимося читати, писати, малювати, не відходячи від екрана; відразу дивимося фільми, слухаємо музику. Наші батьки за до цієї машини становлять і передають документи, пишуть ділові листи, спілкуються з колегами по бізнесі. Сучасні досягнення дозволяють швидко зв’язуватися за до нтернету з будь-якою крапкою земної кулі й дізнаватися про усім саму нову інформацію. За до комп’ютера можна розробити обстановку будинку, що відповідає всім смакам і бажанням людини, підібрати підходящий стиль в одязі, зачісці, косметиці й багато чого інше
Звичайно, все це дуже важливо для людини. Тому користь від комп’ютера величезна. Але останнім часом учені й медики стали всі частіше говорити про те, що цей пристрій не так вуж безпечно для здоров’я людей. Ми настільки звикли, що багато чого можна зробити за до машини, що нам не хочеться самостійно писати, робити навіть найпростіші обчислення
«Навіщо ж, – думаємо ми, – усе робити вручну, якщо варто тільки нажати кнопку – і комп’ютер все зробить за нас»А різноманітні комп’ютерні ігри так захоплюють, що ми забуваємо про багатьох інших справах, турботах, обов’язках і, немов зачаровані, продовжуємо дивитися на екран, стискаючи в руці «мишку? У такі хвилини ми зовсім не замислюємося про те, що екран комп’ютера – це сильне випромінювання, небезпечне для зору. Довгі годинники, проведені біля цієї машини, можуть викликати головний біль, утому й нездужання. Сучасні дослідження показують, що все це – частина тієї шкоди, що може принести організму людини комп’ютер. Саме тому ті, хто розробляє останні моделі цих машин, у першу чергу думають не про те, які ще нововведення додати в нову модель комп’ютера, а про те, як зробити її менш небезпечної й шкідливої для здоров’я людини. Звичайно, навіть усвідомлюючи варту перед нами погрозу, ми вже не зможемо відмовитися від послуг розумної техніки
Але я сподіваюся, що в наш розвитий століття вчені дуже незабаром знайдуть б винайти машину, що буде зовсім безпечної для людей. І тоді комп’ютер буде приносити тільки користь!
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.